Вітаю Вас Гість | RSS

Понеділок, 20.11.2017, 18:45

Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

350 років по тому

350 років по тому


  Наталія ТРОФІМОВА, фото Миколи ЛАЗАРЕНКА, «День»


 

У СВОЇ 80 З ЛИШНІМ РОКІВ ЛЕГЕНДАРНИЙ ІСТОРИК МИХАЙЛО СІКОРСЬКИЙ, ЯКИЙ ПРИСВЯТИВ ВСЕ СВОЄ ЖИТТЯ МУЗЕЯМ ПЕРЕЯСЛАВА-ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, НЕ ДУМАЄ ЗУПИНЯТИСЯ НА ДОСЯГНУТОМУ. В ПЕРСПЕКТИВІ — ВІДКРИТТЯ МУЗЕЮ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ, СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ НАРОДНИХ ІНСТРУМЕНТІВ, МУЗЕЮ ПОБУТУ ЧОРНОБИЛЬЦІВ-ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ... ЕКСПОНАТИ ГОТОВІ — ПОТРІБНІ ЛИШЕ КАДРИ І ПРИМІЩЕННЯ

 

НЕ СЕЗОН

 

У ЦЬОМУ БУДИНКУ ТАРАС ШЕВЧЕНКО НАПИСАВ СВІЙ «ЗАПОВІТ». ЗАРАЗ — ЦЕ ПРИМІЩЕННЯ ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ, І ВОНО ПОТРЕБУЄ НЕГАЙНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ. АДЖЕ РЯТУЮЧИ ЕКСПОНАТИ, МИ МОЖЕМО ВТРАТИТИ УНІКАЛЬНУ ПАМ’ЯТКУ ІСТОРІЇ — БУДИНОК ЛІКАРЯ КОЗАЧКОВСЬКОГО, ЗБУДОВАНИЙ В 1820 РОЦІ

 

ГЕОПОЛІТИКА — СПРАВА ДОРОСЛИХ. А ДЛЯ МАЛЕНЬКИХ ПЕРЕЯСЛАВЦІВ СПОРУДЖЕНИЙ ДО 300-РІЧЧЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ РАДИ ПАМ’ЯТНИК — ЗВИЧНИЙ АТРИБУТ РІДНОГО МІСТА. НЕ БІЛЬШЕ І НЕ МЕНШЕ

 

АСОРТИМЕНТ ТОВАРІВ НА КРИТОМУ РИНКУ В ЦЕНТРІ ПЕРЕЯСЛАВА-ХМЕЛЬНИЦЬКОГО НЕВИМОВНО ЗДИВУВАВ МОСКОВСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ. ТАКОГО ДОСТАТКУ, ЗА ЇХНІМИ СЛОВАМИ, ВОНИ НЕ БАЧИЛИ НАВІТЬ У МОСКВІ. ПРОТЕ У СВОЇХ СЮЖЕТАХ ВИРІШИЛИ ЗА КРАЩЕ ПРОМОВЧАТИ ПРО ЦЕ

БЕЗ БЛИСКУ В ОЧАХ

Навряд чи в Україні знайдеться людина, яка нічого не чула про Переяславську раду, що відбулася в 1654 році. Але, соромно сказати, замислитися над тим, що історичне місто, де сталася ця неоднозначна подія, яка, проте, зіграла вирішальну роль в долі України, розташоване зовсім близько від столиці та має назву Переяслав-Хмельницький, за все свідоме життя мені якось не довелося. Інакше напевно побувала б там раніше. Наприклад, навесні, коли буяння зелені перетворює це місто на затишний провінційний рай, а нежарке сонце не заважає неквапливому спогляданню історичних місць і пам’яток.

Але вперше відвідати Переяслав-Хмельницький мені, на жаль, довелося мокрого зимового дня. Можливо, саме тому місто не справило на мене якогось незабутнього враження ні своїми архітектурними композиціями (звичайні сільські хатини, в центрі — кілька багатоповерхівок, собори і дзвіниці, що вимагають гарненької реставрації), ні навіть унікальними музейними комплексами — не сезон. Та й люди тут — найзвичайнісінькі з найзвичайнісіньким оберемком проблем сучасного середньостатистичного українця. Можливо, тільки трохи ображені неувагою до їхнього унікального міста з боку влади. Особливо цього року.

«На 325-ліття Возз’єднання України з Росією (тобто — річницю з дня проведення Переяславської ради. — Авт. ), — з ностальгією згадує сьогоднішній мер міста Григорій Сокур, — місто отримало орден Дружби народів. Сюди з’їхалося все Політбюро на чолі з Володимиром Щербицьким. Відремонтували дороги. А після святкування прийняли постанову уряду Української РСР про розвиток міста, завдяки якій у Переяславі налагодили водопостачання, каналізацію, побудували стадіон, будинок побуту, лікарняне містечко».

Від попереднього ювілею Переяславської ради — 300 річчя —залишився цілий комплекс споруд у центрі міста (зараз там розташовані районна рада, готель і т. ін.). А також пам’ятник «Навіки разом — навіки з російським народом!». Знову ж таки — дороги.

Порівняно з цим 350-річчя пам’ятної дати Переяслав-Хмельницький відзначив більш ніж скромно. Загострення до дати наукових дебатів — а що ж насправді сталося в січні 1654 року на площі біля Успенського собору в Переяславі та чи варто українцям пишатися тим, що сталося? — поставило керівництво України в вельми делікатну ситуацію стосовно доцільності урочистостей, вихід із якої, думається, буде знайдено протягом року. (Вчорашня науково-практична конференція в Переяславі-Хмельницькому — краще цьому підтвердження). І 8, і 18 січня (день Переяславської ради за старим та новим календарем) до міста прибули ті, хто внаслідок своїх політичних переконань абсолютно однозначно та цілком відповідно до здобутої в радянських школах освіти оцінює історичну подію. Спершу мітинг біля пам’ятника «Навіки разом» провели прогресивні соціалісти на чолі з Наталією Вітренко. Через 10 днів на площі Переяславської ради (так тепер називається історичне місце) мітингували комуністи.

До речі, останні, не обмежившись ностальгуванням із представниками старшого покоління Переяслава, попрацювали і з підростаючим. Відоме об’єднання «Потомки Богдана Хмельницького», яке очолює кримський комуніст Леонід Грач, провело конкурс шкільних творів на тему Переяславської ради та її значення в історії України. Ідея загалом непогана. Але, як і слід було чекати, до десятки переможців конкурсу потрапили тільки ті учні, які «правильно» з погляду «спадкоємців Хмельницького» зрозуміли «обумовленість і закономірність вибору гетьмана і народу в 1654 році» (цитата з прес-релізу об’єднання). Влітку «правильні» учні поїдуть в «Артек», а «неправильним» доведеться, можливо, даремно, чекати альтернативного конкурсу, де передусім оцінюватимуть їхній рівень аргументації, здатність до аналізу, вміння користуватися історичними монографіями і документами, незаангажованість... Міні-опитування, проведене кореспондентом «Дня» в стінах Переяславської гімназії серед учнів 10-го та 7-го класів (причому обидва класи — негуманітарного напряму), показало, що школярі дуже по-різному оцінюють подію, що сталася в їхньому місті 350 років тому. Одні вказують на можливість союзів України з іншими державами на вигідніших для країни умовах, інші говорять про вимушеність підписання договору з Москвою та про релігійно-культурну логічність українсько-російського союзу за тих умов. Директор гімназії Олександр Бадрак, який був присутній під час опитування учнів, згодом стисло виклав своє бачення: мовляв, «усе потрібно оцінювати з огляду на історичний час та обставини, коли відбулася та або інша подія. Можливо, на той час це було правильне рішення, а все, що сталося пізніше, Богдан Хмельницький навряд чи міг передбачити».

У тому самому напрямі охарактеризував дату ректор Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, доктор історичних наук, професор Віктор Коцур. Він вважає, що до оцінок цієї неоднозначної події слід підходити з позиції історизму. «Коли ми говоримо про святкування цієї дати, то починаємо політизувати цю проблему. Святкувати — це означає повернутися в 50-ті роки, до іншої системи, іншої ідеологічної атмосфери. Це — крок назад, — вважає В. Коцур. — Ми повинні зусиллями вчених ще раз звернути увагу громадськості на цю проблему, яка вимагає подальшого вивчення. Без політичної кон’юнктури історики повинні дати оцінку подіям 1654 року, відзначивши і позитивні, і негативні моменти їхніх наслідків. І поки вчені займатимуться з’ясуванням спірних моментів, політики і громадськість повинні використати цю дату з позиції розвитку нормальних добросусідських відносин із Росією». Але, наголосив ректор, «зважаючи на факт, що існують держава Україна та держава Росія».

А мер Переяслава-Хмельницького відверто жалкує, що урочистості не відбулися. Адже і указ Президента відповідний був, щоправда, з ухилом на гуманітарні заходи (виставки, експозиції, наукові конференції), але Кабмін постанову по ньому не прийняв. У результаті — грошей у бюджеті не передбачили. А своїми силами місто, зі слів Г. Сокура, таку акцію не витягне. Та й який сенс, якщо ніхто в ній — ні Україна, ні Росія — не зацікавлені? «До нас у грудні приїжджав посол Росії в Україні Віктор Черномирдін, і ми говорили про те, що потрібно підняти питання святкування на міждержавному рівні, — розповідає Г. Сокур. — Але немає того блиску в очах, тому що коли посольство побачило ставлення частини українців до цієї дати, вони вирішили зберегти нейтралітет».

МІСТО МУЗЕЇВ

Проте найбільше мер жалкує не про те, що не відбулися урочистості. Він та інші мешканці міста дуже розраховували, що до ювілею росіяни допоможуть відбудувати Воскресенську церкву, фундамент якої свого часу заклав ще Юрій Долгорукий, а українська влада виділить гроші на добудування Історичного музею. Цей музей будують уже 20 років. У 1969 році, коли виділяли землю під будівництво, планували, що це буде музей Возз’єднання України з Росією. Зараз — це має бути нова будівля Історичного музею, куди планують перенести експонати з нинішнього, який вимагає негайної та грунтовної перебудови. Річ у тім, що будівля, в якій сьогодні розташований один із найбільших музеїв міста, — це колишній будинок лікаря Козачковського, побудований в 1820 році. У цьому будинку двічі гостював Тарас Шевченко. Тут він написав свій «Заповіт». Зараз, зі слів мера, ця будівля розвалюється на очах. Її необхідно розібрати та заново відтворити, щоб зберегти для нащадків. Для цього потрібні сім — вісім мільйонів гривень. За три останні роки з держскарбниці виділили всього один мільйон. До нової будівлі влада міста хоче також перенести діораму, на якій зображена битва за Дніпро в 1943 році та яка знаходиться зараз у Вознесенському соборі, побудованому коштом Івана Мазепи в 1800 році. На «свого депутата» в Верховній Раді мер не скаржиться. За його словами, мажоритарник від їхнього округу Кирило Поліщук (член фракції Регіони України) лобіює питання будівництва музею, наскільки це можливо. Але в його округу, крім Переяслава-Хмельницького, ще й Бориспіль, а також Переяслав- Хмельницький, Бориспільський, Згурівський та Яготинський райони. І тих 1,5 млн. грн., які, згідно з неписаною традицією, має в бюджеті кожен мажоритарник на капітальне будівництво, не вистачає на всіх.

Узагалі, якщо відкинути гіркі роздуми стосовно ймовірної кращої долі для України, в житті окремо взятого Переяслава, козацька рада, що відбулася тут у 1654 році, зіграла все ж позитивну роль. Безліч історичних місць і пам’яток, постійні дотації з боку радянської влади, популяризація міста-символу українсько-російської дружби на всьому радянському просторі... Навіть сьогоднішні дискусії про роль Переяславської ради, доцільність святкування цієї дати грає тільки на руку місту та його мешканцям. «Рано чи пізно, — вважає мер, який майбутнє міста пов’язує насамперед із розвитком його як культурно-туристичного центру, — це принесе свої плоди». Він не без задоволення відзначив, що «розкручений» Кам’янець-Подільський за рік відвідали 74 тисячі туристів, і що річна кількість гостей його міста не набагато менша — десь 60-70 тисяч.

У Переяславі-Хмельницькому справді є що подивитися. Як Переяслав він відомий із 911 року і, згідно з легендою, названий так київським князем Володимиром на честь перемоги місцевого мужа над печенізьким богатирем. З цим населеним пунктом також пов’язана нерозкрита загадка української історії — Змієві вали — двовалова система укріплень поблизу міста. Свого часу Переяслав за чисельністю населення значно випереджав Київ. А в 1585 році раніше за інші міста Лівобережної України отримав Магдебурзьке право. А роль Переяслава за часів козаччини переоцінити важко.

Сьогодні Переяслав-Хмельницький називають містом музеїв. 25 музеїв різної тематики, що становлять Національний історико- етнографічний заповідник «Переяслав», за один день не обійти. Чого вартий тільки Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, розташований на 30 гектарах! Крім цього, є ще Музей кобзарського мистецтва, Музей українського рушника, Музей історії бджільництва, Музей архітектури Переяслава часів Київської Русі, Музей хліба, Музей- пошта, Меморіальний музей Г. Сковороди... Є навіть Музей світопізнання та мирного освоєння космосу. Керує заповідником легендарний, під стать Переяславу, історик Михайло Сікорський. З 1951 року його життя нерозривно пов’язане з цим містом. І з Історичним музеєм, де він, не маючи власного житла, прожив аж 17 років. Словом, місто справді унікальне і пафос тут не зайвий.

Про мальовничі пейзажі не розповідатиму — не бачила. Але поряд із містом — Канівське водосховище, на березі якого розташовані дитячі табори та бази відпочинку для дорослих. А турфірми — місцева «Переяслав» і, напевно, деякі київські, які заносять до переліку своїх послуг так звані «тури вихідного дня», — пропонують, крім відвідування музеїв, подорожі на яхті або катамарані водосховищем. Місцеві жителі запевняють, що природа тут дуже мальовнича. Деякі з них працюють у сфері «зеленого туризму», тобто пропонують усім охочим нічліг і стіл у своєму домі. З готелями в місті поки що скрутно — їх усього два: недешевий як для провінції «Пектораль» у центрі міста на 24 особи та зовсім крихітний «Артак» на 8 осіб. Будівництво більшого комплексу для туристів і гостей міста поки що на стадії очікування інвестора.

УКРАЇНСЬКИЙ ОКСФОРД

Другою візитною карткою міста, зі слів його мера, є Переяслав- Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, у якому здобувають знання понад п’ять тисяч студентів. Григорій Сокур мріє, що згодом Переяслав стане, крім туристичної Мекки, ще й центром освіти, як Оксфорд або Кембридж. І населення міста займатиметься виключно обслуговуванням туризму й університету. «Популярність і престижність нашого університету дедалі більше поширюється в центральному регіоні країни», — розповідає мер. За його словами, це зумовлене тим, що тут лекції студентам читають не аспіранти, як у багатьох київських вищих навчальних закладах, а професори та доктори наук, які є місцевими жителями і не мають наміру залишати місто. «Крім того, досить красномовним фактом з цього погляду може бути те, що з 20 щорічно призначуваних директорів шкіл по Київській області, 2/3 — колишні студенти переяславського ВНЗ. Та й вчительські кадри в області переважно наші», — каже Г. Сокур.

У свою чергу, ректор університету В. Коцур розповів про створення на базі університету і деяких шкіл міста інтегруючої освітньої системи — навчально-виховних комплексів, що передбачають якіснішу підготовку майбутніх вчителів і ретельніший відбір студентів. «Якщо раніше студенти тільки на третьому курсі реально починали розуміти, що таке бути вчителем, і багато хто розчаровувався, то тепер їм з першого курсу читають педагогіку. Фактично з самого початку вони мають безперервну практику викладання в школах», — говорить ректор. Така система, на його думку, також забезпечує відсіювання «випадкових людей» у педагогічному вищому навчальному закладі ще на етапі їхнього навчання в середній школі, оскільки старшокласники мають можливість тісного спілкування зі студентами-практикантами, залучення до різних вузівських програм, до участі в творчих конкурсах, олімпіадах і роблять свідомий вибір. Природно, що учні експериментальних шкіл вступають до університету на пільгових умовах — за співбесідою або за підсумками загальної атестації.

НОВА МАЛА БАТЬКІВЩИНА

Сьогоднішній Переяслав- Хмельницький — це місто районного значення. У ньому проживають приблизно 30 тисяч осіб. Із них кожен шостий — ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, переселенець із Чорнобильської зони. Того жахливого для України року радіаційний смерч, який покрив смертоносним пилом більшість районів Київської області, дивним чином оминув місто. А якщо додати до цього ще й напрочуд чисту воду, яку переяславці можуть пити просто з крана (глибина, на якій її добувають, сягає юрського горизонту), стає зрозуміло, чому саме Переяслав-Хмельницький став новою малою батьківщиною для потерпілих від аварії на ЧАЕС.

Промисловий потенціал міста невисокий. Раніше тут були зосереджені переважно підприємства військово-промислового комплексу. Зараз вони практично не діють. Наприклад, на філії заводу «Київприлад», розповідає мер, раніше працювали 1400 чоловік, зараз — 176. Разом із тим, Переяслав — це місто швейників. Швейні фабрики «Сотекс» та «ГаЯн» виробляють 80% усієї місцевої продукції. Крім цього, є завод продовольчих товарів і молокозавод, що випускає продукцію під торговою маркою «Молпродукт».

Безробіття в місті десь на рівні 5%. Офіційно на біржі праці на сьогодні зареєстровано близько 1000 безробітних, проте паралельно міський Центр зайнятості пропонує близько 120 вакансій. Переважно це робітничі професії (кравчиня, столяр, слюсар, сантехнік, механік). Проте потрібні і лікарі (онколог, терапевт, педіатр), і головні бухгалтери, і завідувачі відділами.

Характеризуючи сучасний Переяслав, ректор університету В. Коцур висловив думку, що він є пропорційним зрізом тих верств населення, які існують загалом у державі: і за майновим принципом, і за політичними поглядами і за релігійним аспектом. Напевно, це правильно. Не символ українсько-російської дружби, не об’єднуючий центр, як охарактеризував місто його мер, а саме — представницька частина України.

P.S. Наш гід по місту, директор місцевої ТРК «Альта» Олег Ярмоленко, розповів нам, що два тижні тому, ближче до ювілею Переяславської ради, сюди приїжджали журналісти російських телеканалів РТР і НТВ. Було видно, розказує Олег, що вони заздалегідь визначили, яким буде сюжет. Проте, походивши містом, із здивуванням відкрили для себе, що прилавки торговельних рядів на великому критому ринку Переяслава вгинаються від усіляких товарів, що в місті — безліч музеїв і пам’яток архітектури, і що люди тут — посміхаються. Але від задуманої лінії сюжету не відступили.

№18, середа, 4 лютого 2004

Категорія: Мои статьи | Додав: pereyslav (20.01.2008)
Переглядів: 1400 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: