А ДЕ Ж КНИЖКИ?!Я шукаю книжковий магазин – у великому гіпермаркеті. Мене туди
направила моя знайома продавець – аби я познайомилася з господарем
торговельного закладу і передала йому «під реалізацію» кілька власних
поетичних збірок. З’ясувавши, де саме знаходиться магазин, я потрапляю
через центральний вхід до неймовірно красивої зали на першому поверсі.
Все тут обладнано за останнім словом техніки і дизайну: фантастичної
краси фонтан, суперсучасний ліфт з прозорими дверима – на обидва боки,
білого кольору ескалатори… Але я шукаю книжки.
На ресепшені (у довідковому бюро) дуже мила дівчина
запевняє мене, що книжковий відділ є лише в продуктовому супермаркеті
«на мінус першому поверсі». Ні, я шукаю саме той магазин.Навколо мене
прогулюються десятки покупців, яких особливо приваблює… гігантський
акваріум. Такого дива я й сама в житті ніколи не бачила: сріблясті
зграйки пласких, мов морська галька, рибок жваво плавають серед
екзотичних рослин і каміння, а вище, коло самої поверхні води, туди-сюди
снують справжнісінькі… акули! Щоправда, невеликі – півметрові або трохи
більше. На власні очі я бачу їх вперше, тому одразу ж намагаюся
сфотографувати. Але фото не виходить. Натомість мені вдається «упіймати»
не менш дивовижних чудовиськ, назви яких навіть і не знаю. Вони
меланхолійно дивляться на публіку – мов у зоопарку.
А де ж книжки?..
Я рухаюся далі – уздовж першого поверху по колу. Скрізь рясніють екзотичними товарами (і не менш екзотичними знижками) бутіки – як маленькі,
так і відносно великі відділи для продажу найрізноманітніших заморських
див. Тут і барвисті сукні, і всіляка біжутерія, і шкіряні вироби. І
меблі, і супутні товари…
А де ж книжки?..
Я підходжу до охоронця зі своїм запитанням. Ніхто нічого не знає. Лише
один з працівників гіпермаркету поділився інформацією: іноді в самих
бутіках продавці потроху виставляють книжки… Які саме? Ні, він «не в
курсі».
Аби дещо перепочити, я сідаю за столик так званого фастфуду – на «мінус
першому поверсі». За філіжанкою кави я міркую про те, чому в такому
величезному торгівельному комплексі не знайшлося місця для книжок – лише
кілька полиць у продуктовому (!) відділі супермаркету. І куди взагалі
подівся той підприємець зі своїм магазином?
…Наступного дня запитую у своїх знайомих продавців, які направили мене
сюди: де саме шукати? Кінець-кінцем з’ясовується, що книжковий відділ – в
іншому гіпермаркеті. Навпроти. Через дорогу.
І ось нарешті знайдений мною книжковий магазин! Він рясніє полицями з
найрізноманітнішими виданнями… Але двоє продавців чомусь дивляться на
мене похмуро. Один із них – певно, господар – у відповідь на моє
прохання розмістити бодай кілька моїх книжок безнадійно махає рукою: «Де
там! Поезія у покупців – не запотребований товар. Навіть Цвєтаєву ніхто
не хоче купувати…» «А ви спробуйте, – простягаю свої «дітища», видані
зовсім нещодавно, з півроку тому. – Адже зовсім небагато місця
займуть!» «Ні, навіть не просіть, – відмахується від мене «старший». – У
нас тут не склад».
Збентежена і вкрай здивована виходжу на вулицю. Спускаюся в метро.
Внизу, біля ескалаторів, помічаю газетну «розкладку» – маленький
острівець, на якому – о диво! – продаються також і книжки. Я несміливо
підступаюся до дівчини, яка ними торгує… Вона спочатку відповідає мені
стандартно: звертайтеся до головного розпорядника. Але серед її
друкованих видань я знаходжу таку книжку, яку мені хочеться купити – і я
одразу ж це роблю. Серце продавщиці пом’якшується. Вона каже: «Добре,
давайте вже ваші…» Я дістаю дві. Вона милостиво кладе їх на прилавок і
обіцяє «спробувати». Ми погоджуємо ціну – і от вже мої «діти» красуються
серед яскравих журнальних обкладинок. Маленький приклад людської
доброти… Але чому ж лише від неї повинен залежати сучасний український
автор? Від редакції: Проблема
піднята автором надзвичайно актуальна! Зруйновано прекрасну систему
розповсюдження книг і періодики, що ефективно діяла в УРСР - державну ж
до того... Зрозуміло, відновити ту мережу вже неможливо. Але, зробити
пільгове оподаткування, знижку на оренду площі, поліграфію для
україномовного продукту давно пора! Чому б з такою законодавчою
ініціативою не вийти на парламент Мінкульту і Кабміну? Якщо ми всі
разом натиснемо на чинуш і депутатів - переможемо! Отож, нашим видатним
поетам та прозаїкам варто проявити ініціативу та громадянську позицію!
|