Вітаю Вас Гість | RSS

П`ятниця, 21.07.2017, 15:38

Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

НІЕЗ “ПЕРЕЯСЛАВ” ВІД СЛАВИ СІКОРСЬКОГО ДО МОРАЛЬНОГО ЗАНЕПАДУ ДОВГОШИЇ

НІЕЗ "ПЕРЕЯСЛАВ” ВІД СЛАВИ СІКОРСЬКОГО ДО МОРАЛЬНОГО ЗАНЕПАДУ ДОВГОШИЇ

12 травня 2013 року закінчується контракт у генерального директора НІЕЗ "Переяслав” П.О. Довгошиї. Про особливості його призначення на цю посаду, освіту, належний досвід роботи у музейній галузі, стиль роботи, масові звільнення, догани і судові тяганини вже опубліковано багато різнобічних матеріалів.

Варто відразу зазначити, що всі три роки керівництва П. Довгошиї заповідником, його супроводжують скандали більшого чи меншого рівня, про які теж написано чимало. І якщо попереднє керівництво Міністерства культури в особі М. Кулиняка не звертало на це уваги, то новий міністр культури Л. Новохатько досить різко прореагував на це все: спочатку відсторонив П. Довгошию від керівництва заповідником, а потім прислав комісію для вияснення всієї ситуації, що склалася у НІЕЗ "Переяслав”. Всього цього могло б і не бути якби Міністерство все ж таки зважало на те кого призначають керівниками таких закладів. Ця думка підтверджується і подальшими звільненнями, і призначеннями в інші заповідники як то Софія Київська, Лавра, музей Шевченка, Пирогово і так  далі. 

А тепер хотілось би проаналізувати все ж таки роботу П. Довгошиї на посаді генерального директора НІЕЗ "Переяслав” за ці три роки.

І так, заповідник він прийняв фактично із рук керівництва М. Сікорського, адже останні два роки тобто з 2008 до 2010 року виконуючим обов’язки був В. Ткаченко. Історія з його призначенням в. о. теж добре відома. У якому ж стані був заповідник?

Варто згадати, що у 2003 році заклад перейшов з-під порядкування обласного управління культури під відомство Міністерства культури. На той момент заповідник отримував мізерне фінансування, зарплати були не великі, які працівники багато місяців не отримували, була заборгованість перед службою охорони, фактично ніхто не бажав іти працювати у заповідник. Ситуація кардинально змінилася саме після переходу під юрисдикцію Мінкультури. Було відкрито належне фінансування, почала зростати заробітна плата, почало надходити фінансування на ремонтно-реставраційні роботи. Фактично на початок 2010 року у Заповіднику була одна із найбільших зарплат у місті Переяславі-Хмельницькому.

Та важливим було не тільки це, а й те що почалися ремонтно-реставраційні роботи. Так у продовж 2004-2006 років було відреставровано будинок Козачковського, де зараз розміщено Музей Заповіту Т.Г.Шевченка. До речі багато зусиль до його відкриття доклала Г.І. Глушко, яка при директорстві М.І. Сікорського займала посаду заступника. Не зважаючи на стиль її керівництва, з яким багато не погоджувалися, варто віддати їй належне, саме завдяки їй було завершено створення цієї експозиції. Доклала вона значних зусиль і для відкриття  нової експозиції музею народних обрядів. Також було проведено ремонтно-реставраційні роботи і створення нової експозиції у меморіальному будинку В. Заболотного, яким опікувалася Л. Набок. У 2008-2009 році за керівництва заповідником В. Ткаченком було продовжено ремонтно-реставраційні роботи. Так було проведено благоустрій території садиби А. Козачковського, саме такого вигляду, як бачимо сьогодні вона набула за В. Ткаченка, у музеї під відкритим небом було проведено реставраційні  роботи на Андрушівській, В’юнищанській та козацькій церквах, що не робилося багато років, завершено ремонт у хаті із с. Соснови, сюди частково було завезено меблі з метою створення належного рівня фондосховища, до речі куди Довгошия і його підлеглі водили всі комісії показуючи яке у них є фондосховище, розпочато ремонт у музеї М. Бенардоса та хати комунарів,  відреставровано цілий ряд вітряків. Зроблено ремонт у адміністративному корпусі на Музеї народної архітектури та побуту, капітальний ремонт сараю на території Меморіального музею В. Заболотного, у який Довгошия з часом перевіз археологічні експонати звільняючи будівлю трапезної Михайлівської церкви для московських церковників. У цей період було завершено будівництво будівлі прохідної розпочатого при Г. Глушко та розпочато роботи з огородження самого музею, адже територія його була фактично як прохідний двір. Варто сказати, що саме В. Ткаченком було розроблено та погоджено із Дежкультурспадщиною перелік об’єктів які мали бути відреставровані у продовж 2007-2012 рр. Що не скажеш про Довгошию, який на кінець третього року роботи тільки додумався про створення такого плану. Про реставраційні роботи за його керівництва у заповіднику взагалі немає що згадувати. Фактично вони не проводилися, про це говорять і напівзруйновані та відкриті вітряки, повітки які валяться і так далі. Керівництво цього горе директора відзначилося також декількома пожежами що сталися на музеї, після яких один із об’єктів так і залишився не відновленим. У цьому плані кричущим фактом стало викрадення скіфського лутерію із археологічного музею та вихолощення самої експозиції від найцінніших експонатів, які були здані у фонди на зберігання, і бездіяльність щодо встановлення грат на вікнах музею, не говорячи про необхідність капітального ремонту самої будівлі музею, особливо криші яка тече.

Сьогодні Довгошия із молодою командою менеджерів всяко шельмують науково-фондову роботу попередніх працівників. Так, погоджуюсь що сама робота велась певною мірою не належному рівні. Це пов’язано як із суб’єктивними так і об’єктивними факторами. І не варто хвалитися тим що зроблено звірку значної частини експонатів. Ну, по-перше, виконання загально-державного наказу про звірення було розпочато ще при Ткаченку, інша справа як воно проходило. В якійсь мірі, необхідно зазначити, що працівники фондів на чолі з Л. Годліною саботували накази В. Ткаченка про проведення належним чином звірки. По-друге, дивує такий факт, як це працівники, що проводили звірку археологічних експонатів, а це більше 80 тисяч, умудрилися звірити їх аж за три дні. Вони там що днювали і ночували? Чи це була фількіна звірка. І на останок, наскільки відомо це взагалі був перший наказ за часів незалежності про повне звірення фондових колекції музеїв в Україні. І говорити що вони зробили це в перше, бо до цього ніхто не робив якось не варто. Відомо, що у заповіднику кожного року проводилися звірки експонатів та музейних предметів як у фондосховищах по групах так і в експозиціях. Це легко перевірити піднявши плани та звіти працівників фондів за попередні роки. І зовсім кричущим фактом є те, що сьогоднішній головний зберігач, кандидат історичних наук А. Кузьменко яка перебуває на посаді вже більше як пів року абсолютно не відає де знаходяться приміщення фондосховищ і які експонати в них зберігаються. Думаю, що можна було за цей час відірватися від теплого крісла у теплій кімнаті і знати що де знаходиться. Бо як отримувати зарплату, то ми знаємо де знаходиться приміщення бухгалтерії. А це говорить, що їй глибоко на все начхати, важливо отримувати зарплату. Не буду говорити про те, що головний зберігач повинен надавати консультації працівникам при описі експонатів. Сумніваюсь, що вона зможе це зробити, особливо з етнографії. Правда, за Довгошиї і надавати нічого не потрібно, бо експонати у фонди фактично не поступають і колекції не поповнюються.  Загалом кадрова політика Довгошиї не витримує теж ніякої критики. Горе працівники такі як Наконечна, яка працювала у музеї кобзарства і не могла вивчити екскурсії, не має жодної публікації, К. Прокопенко, яку Ткаченко взяв на роботу, а вона облила його брудом,  Ю. Коптюх, який так і не став музейним працівником, Г. Ступак – пенсіонерка та всі ті хто підтримує Довгошию,  всім їм досить далеко як за знаннями так і відповідними напрацюваннями і моральними якостями до тих же Мельник, Козій, Годліної, Набок, Тетері, Музики та ін., які під тиском звільнилися. Загалом мораль колективу останнім часом значно упала. Це і зрозуміло, пішли люди які створювали цей заповідник, докладали багато зусиль для його функціонування, натомість прийшли ті які нічого не вклали у нього, прийшли отримувати зарплату, премії мати від заповідника зиск, підтримувати директора у всіх його праведних і неправедних ділах. Хтось купивсь на отримування допомоги при виході на пенсію і так далі. І не просто отримувати, але й нічого не робити, мовчати, закривати на це очі і діяти за принципом моя хата з краю, мене не чіпають і я нікого не чіпатиму. Пригадується як багато із них ходили до М. Сікорського просили його про різні допомоги, називали його батьком  і т. д. Ходили вони і до В. Ткаченка за преміями, допомогами або взяти когось на роботу як головний бухгалтер Л. Кузьменко свого зятя у бригаду реставраторів і ніхто з них у Ткаченка не працював як у теперішнього директора на ремонті квартир. Тоді, і доглядачі, і реставратори, і науковці працювали на заповідник, це багатьом не подобалося і тому коли звільнили Ткаченка багато були раді цьому, і не відстоювали його ні в ніяких інстанціях, думали що все мине. Хоча за своїм потенціалом ця людина могла багато чого корисного зробити для заповідника, як зробила у попередні роки.

Тепер роздуми що стосуються наукової роботи та музейного продукту. Рівень сьогоднішнього колективу науковців, хто залишився працювати, різний. Не знаю який він у кандидатів наук, що прийшли працювати, бо поки що не видно та мабуть не за карі очі довелося звільнитися з місцевого університету нинішньому вченого секретаря заповідника Андрія Кузьменка з університету, про рівень головного зберігача Аліни Кузьменко вже говорили, ну, а чи будуть з аспірантів науковці, то ще не факт. Варто зазначити що науковий розвиток співробітників передбачає участь у конференціях, з’їздах, семінарах та проведенні самим заповідником таких заходів. Якщо упродовж 2007 –2010 років у заповіднику було проведено такі конференції: І Єфремівські читання (2007, 2009), Шенченківські читання (2008), конфернції з етнографії (2008) і археології (2009) та проведено підготовку ще до однієї етнографічної конференції у 2010 році, то за період керівництва Довгошиєю тільки одну –Єфремовські читання. Натомість, саме за керівництва Ткаченка було започатковано та видано чотири збірники "Переяславіки”, а всі наступні збірники були сформовані на матеріалах конференцій які проводилися ще при останньому. За період з 2006 по 2010 рік було видано при М. Сікорському проспект по музею Заболотного та Музею-діорамі,  монографію археологів про стародавню Переяславщину, а також проспекти про трипільську культуру, Переяслав княжий, Переяслав козацький, видання яких курувала Глушко, при Ткаченку, окрім згадуваних збірників, з’явилися проспекти по музеях В. Завгороднього, Заповіту Т. Шевченка, Музею-діорамі, Г. Сковороди, Музею обрядів, листівки, знову ж таки по Музею Заповіту Т. Шевченка, Музею народної архітектури, плакат "НІЕЗ "Переяслав”, буклет по музею Заповіту Т. Шевченка, альманах присвячений 85-річчю М. Сікорського. Був напрацьований буклет по Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. А Довгошия із командою менеджерів умудрився фактично випрацювати один видавничий продукт, путівник по заповіднику, матеріали до якого теж збиралися при Ткаченку, але це мало бути інше видання. То де ж ваша продукція пане Довгошия?

Загалом хочеться звернути увагу і на саму моральність Довгошиї. Згадаємо тільки два аспекти: це пограбунок і обман ветерана Великої Вітчизняної війни про який писала і преса, і інтернет та мало хто знає що Павло Олександрович позбавлений батьківських прав відносно свого сина яких проживає тепер у Німеччині. І чи не до нього він вирішив їздити за державні кошти, використовуючи своє службове становище?

І на останок, дивною є та ситуація, що комісія яка працювала у заповіднику не ознайомила з результатами перевірки усіх працівників, а лише адміністрацію закладу. Чи не будуть ці результати трактовані таким чином, що дадуть П.О.Довгошиї залишитися керувати національним закладом? Що скаже на це Міністр Л. Новохатько?

 Колишній працівник НІЕЗ «Переяслав».

Категорія: Мои статьи | Додав: pereyslav (23.04.2013)
Переглядів: 1923 | Коментарі: 1 | Теги: НІЕЗ “ПЕРЕЯСЛАВ” ВІД СЛАВИ СІКОРСЬК | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: