Вітаю Вас Гість | RSS

П`ятниця, 29.03.2024, 18:15

Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Міністр Леонід Новохатько рятує музеї Переяслава!
Міністр Леонід Новохатько рятує музеї Переяслава!
Маленький Переяслав є столицею українських музеїв! Саме тут, завдяки подвижницькій праці Героя України Михайла Сікорського, виникла справжня перлина - Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав". Більш вдалого місця для створення скансену планетарного рівня, знайти просто неможливо! Для кількох поколінь українців Переяслав-Хмельницький асоціюється лише з одним - музейним комплексом Сікорського! Крім того, тут побували представники чи не всіх країн світу!
Фактично, Переяслав є візитівкою України, живою історією нашого народу. Йшов час, Творець музеїв втрачав сили, до останнього опікуючись своїм дітищем, підтримуючи чисельних учнів. Громадськість очікувала, що хтось саме з числа вихованців Героя України очолить скансен. Певний час Заповідник був фактично обезголовлений - керували в.о. І раптово, внаслідок інтриг, музейну установу такого рівня очолює кадр, що цитую "
не має відповідної освіти. Він був і робітником складу склотари, і водієм, і укладальником хліба, і токарем, і робітником зеленого господарства, і директором приватних підприємств, і головою підприємства споживчого товариства «Кооператор», і заступником міського голови, проте ніколи не працював у музейній галузі". Описати шок музейників, журналістів, громадськості від цього кроку колишнього Міністра культури і його кукловодів просто неможливо!
Особисто протестував М.І.Сікорський, якому залишалося кілька місяців життя. Його учні, місцеві депутати, преса. Колектив фактично повстав!
Але, користуючись покровительством київських чиновників, нахабством, мабуть здобутим на складі склотари, новий директор просто розпочав брутальні звільнення наукової еліти закладу! Протистояти цьому нахабству інтелігентні музейники могли лише Незалежною профспілкою, листами, зверненнями до влади, виступами у пресі, пікетами та мітингами. Не допомагали навіть листи та візити народних депутатів України!
А музеї тихо занепадали! Почалися крадіжки. Знищено цілий музей. Звільнено досвідчених хранителів фондів. Ймовірно почалася підміна чи тихе викрадення цінних експонатів, картин, що мають конкретну ціну на антикварному ринку. В останній день зими, чи не останні з справжніх музейників - учнів Сікорського, додержуючись суворої конспірації, приховуючи імена, доправляють до редакції сайту "Музеї України" лист відчаю - "Іменита пустота". Вже коли матеріал було опубліковано на багатьох наших сайтах, протестувальники злякалися. Спробували зняти листа. Та було вже пізно. Ми направили протест у пресу, переслали Міністру культури Л.М.Новохатьку. Всі розуміють, що з Переяславом треба щось робити, а от як?
Як виявилося, новий Міністр культури теж дуже переймається подіями у найбільших музеях, яких колотить від недолугості дивних менеджерів Кулиняка. З якоюсь періодичністю, але, досить ефективно, особисто втручається Прем'єр-Міністр України М.Я.Азаров. Саме завдяки його ультиматуму припинився фотомодельний скандал у Лаврі...
Готуючи свій перший вихід на пресу, Міністр культури України Л.М.Новохатько, зробив дуже правильний хід - особисто зателефонував редактору журналу "Музеї України", що вже кілька років знаходиться в епіцентрі музейної війни, аби порадитися, як нормалізувати ситуацію?
Саме у той день безбашені дівчата-журналістки з програми "Гроші" на каналі 1+1, видали в ефір репортаж про музейне життя та оприлюднили запис розмови з персонажем, схожим на Гендиректора з Переяслава. Просто зайшли до кабінету від імені впливової особи, запропонувавши 50 тисяч доларів за якусь картину з музейних фондів. Домовилися про зустріч у кафе...
Як можна нормалізувати ситуацію у знакових музеях, коли там сидять такі неоціненні кадри! А є ще скандал у Лаврі, Софії Київській...
Міністр був шокований. Він ще не звик... Та ми теж ніяк не звикнемо! У державних цирках таких клоунів нема, як у деяких держмузеях!
Зранку Міністр підписав наказ про тимчасове відсторонення Гендиректора НІЕЗ "Переяслав" та проведення перевірки фактів викладених у сюжеті. Звернувся до шефа каналу 1+1 О.Ткаченка з проханням надати всі записи по Переяславу. Про що публічно заявив на брифінгу.
Чесно кажучи, у той момент я хотів встати і зааплодувати! Якщо Міністр і далі буде так рішуче наводити порядок, наша команда готова всіляко його підтримати!
Тривожить одне - аби дівчат з 1+1 не зробили крайніми! Адже, у пана Довгошиї є чимало набагато більших "здобутків"! Одного сюжету мало! Журналістам треба провести невелике розслідування і просто дати слово членам Незалежної профспілки скансену, незаконно звільненим співробітникам, подивитися хто, з якою освітою, досвідом, займає ключові посади...
Вже зрозуміло, що почалася чергова війна за Переяслав. На цей момент у союзниках учнів Михайла Сікорського особисто Міністр культури України, вимушено канал 1+1, як завжди група сайтів "Музеї України". Сподіваємося, долучаться колеги з інших ЗМІ.
Міністр культури Леонід Новохатько намагається врятувати легендарні музеї Переяслава, нормалізувавши там ситуацію. Ми будемо поруч!
Потрібна лише перемога!
І Україна - переможе! Назву Україна княжі літописці вперше написали саме у Переяславі!
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"
 
Нагадуємо біографічний шлях Героя України, творця переяславських музеїв М.І.Сікорського. Соромно про це говорити, але офіційної біографії людини, що займає нині місце Творця, в мережі не знайшли. Порівнювати якось некоректно! Просто інформація...
Михайло Іванович Сікорський народився 13 жовтня 1923 р. у м. Чигирині Черкаської обл. у сім’ї робітників. У родині виховувалось четверо дітей
: Іван, Олександр, Михайло та Марія. Батько, Іван Іванович, помер у 1930 р., а мати, Марфа Мусіївна, в 1933 р. З 1933 по 1939 рр. разом із братом і сестрою Михайло Сікорський виховувався в чигиринському дитячому будинку.

Закінчив 8 класів чигиринської середньої школи № 1 м. Чигирина. У 1939-1943 рр. навчався в Запорізькому авіаційному технікумі ім. К. Ворошилова, який закінчив у 1943 р. в Омську, куди на початку війни був евакуюваний навчальний заклад. Після його закінчення був залишений у технікумі на посаді інструктора. За роботу на Омському авіаційному заводі імені Баранова та в авіаційному технікумі був нагороджений двома медалями, в тому числі медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов».

У 1946-1951 рр. навчався на історичному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка. В 1951 р. був призначений на посаду директора Переяслав-Хмельницького історичного музею.

За шістдесят років подвижницької праці Михайло Іванович зробив вагомий вклад у дослідження історії та культури древньої переяславської землі, перетворив м. Переяслав-Хмельницький на видатний осередок культури й духовності, скарбницю пам’яток історії нашої країни, створив унікальний музейний комплекс – Переяслав-Хмельницький державний історико-культурний заповідник. У 1999 році заповідник отримує статус національного і змінює назву на Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». М. І. Сікорський призначається на посаду генерального директора, а з квітня 2008 р. – почесного генерального директора НІЕЗ «Переяслав».

У 1966 р. за заслуги в розвитку культури й успіхи в роботі з культурного обслуговування населення України Указом Президії Верховної Ради УРСР М. І. Сікорському присвоєно звання Заслуженого працівника культури.

Протягом багатьох років Михайло Іванович був членом правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Всеукраїнської спілки краєзнавців, Всеукраїнського фонду культури.

Із 1984 р. Сікорський М. І. – Почесний громадянин м. Переяслава-Хмельницького, а з 1997 р. – Почесний громадянин Останкінського району м. Москви

У 1989 р. Постановою ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР йому присуджено Державну Премію УРСР імені Тараса Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва.

У 1993 р. за видатні заслуги в розвитку українського краєзнавства, дослідження національної історико-культурної спадщини М. І. Сікорському присуджено республіканську премію імені Дмитра Яворницького.

Рішенням вченої ради Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди в 1996 р. М. І. Сікорському присвоєно вчене звання доцента кафедри історії та культури України.

Загальними зборами Української Академії архітектури і мистецтв М. І. Сікорського у 1998 р. обрано почесним її членом із врученням диплому, а за багаторічну діяльність та значний особистий внесок у розвиток єврейської культури України у 1999 р. присвоєно звання «Почесний діяч Єврейської ради України». У 2001 р. за значний інтелектуальний внесок у розвиток України Сікорському М. І. присуджена премія імені Володимира Вернадського, а у 2003 р. він став лауреатом премії «Гордість України».

М. І. Сікорський систематично публікував матеріали з історії України, краєзнавства, археології, пам’яткознавства в наукових збірниках, альманахах, найрізноманітніших періодичних виданнях як в Україні, так і за кордоном. Він входив до редколегій журналів «Українська культура» та «Музеї України». Його ім’я внесено до Книги пошани республіканського правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Воно вміщене й до списків енциклопедичних видань України («Хто є хто», «Енциклопедичний словник», «Енциклопедія українців»).

Михайло Іванович – автор 130 наукових праць і публікацій, серед них – 12 книг і монографій, зокрема, «На землі Переяславській», «Скарби нашої пам’яті», «Велика сучасність державного діяча», «Українська народна естетика», «Музеї землі Переяславської».

За самовіддане служіння Україні на ниві збереження культурної спадщини, багаторічну подвижницьку науково-просвітницьку діяльність, розвиток музейної справи М. І. Сікорський був нагороджений Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1983), Кабінету Міністрів України (1998), Київської обласної державної адміністрації (2001); орденами Трудового Червоного прапора (1976), Жовтневої Революції (1986), Богдана Хмельницького III ступеня (1995), Ярослава Мудрого V ступеня (2001) та 15 медалями Радянського Союзу.

11 березня 2005 р. Указом Президента України № 459 М. І Сікорському присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.

У 2008 р. з нагоди 85-річного ювілею Михайло Іванович був нагороджений золотими медалями Академії мистецтв України та Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України, почесними відзнаками Міністерства культури і туризму України «За багаторічну плідну працю в галузі культури», Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди та Почесною грамотою Верховної Ради України.

27 вересня 2011 р. Михайло Іванович Сікорський відійшов у вічність. Поховали його на Заальтицькому кладовищі м. Переяслава-Хмельницького.

Михайло Іванович Сікорський вніс неоціненний вклад у розвиток музейництва та збереження культурної спадщини України. Його творчий, науковий, музейний доробок стане духовним пам’ятником і дороговказом для сучасників і наступних поколінь.

З офіційної біографії Творця Музеїв Переяслава


На жаль, офіційної біографії нинішнього Гендиректора НІЕЗ "Переяслав", у мережі знайти не вдалося! Скористаємося цитатами місцевої преси.

"Працюючи в міській раді на посаді заступника міського голови з економічних питань, Павло Довгошия налаштував проти себе практично всіх депутатів, які в серпні 2007 року висловили йому недовіру, а в грудні того ж року визнали його роботу незадовільною.

 Рішення про висловлення недовіри Павло Олександрович опротестував у суді, а з міської ради пішов за власною ініціативою.

 У лютому 2008 року П.Довгошия вже був призначений на посаду генерального директора НІЕЗ, проте в зв’язку з протестами колективу заповідника, депутатів міської ради та громадськості міста пробув на цій посаді всього 1 день.

 Друге призначення Довгошиї у травні 2010 року (як і перше) не було погоджене з міською владою.

У листі від 6.02.2011 р., підписаному начальником управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації, повідомляється, що згідно зі статутом НІЕЗ «Переяслав» за поданням державної служби з питань національної культурної спадщини міністр культури і туризму України шляхом укладення контракту призначає генерального директора заповідника. Інших погоджень щодо призначення гендиректора не передбачено. (Дозволю собі не погодитися з шановним високопосадовцем і послатися на статтю 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де сказано, що погодження кандидатур для призначення на посаду керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності, з виконавчими органами міської ради все ж необхідне.)

 Призначення П.О.Довгошиї на посаду гендиректора НІЕЗ викликало протести з боку музейних працівників, депутатів міськради та громадськості міста.

 Павло Довгошия не має відповідної освіти. Він був і робітником складу склотари, і водієм, і укладальником хліба, і токарем, і робітником зеленого господарства, і директором приватних підприємств, і головою підприємства споживчого товариства «Кооператор», і заступником міського голови, проте ніколи не працював у музейній галузі.

 Гендиректор НІЕЗ має дві вищі освіти: педагогічну та економічну, — вільно володіє українською, російською та німецькою мовами.

У листопаді 2010 року на ім’я Президента України Віктора Януковича, Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, заступника Голови ВР Миколи Томенка, керівництва області був направлений відкритий лист колективу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», науковців та краєзнавців Переяславщини з критикою діяльності П.Довгошиї на посаді директора НІЕЗ.

 У грудні 2010 року міська рада вже нового скликання знову висловлює недовіру Павлу Олександровичу як генеральному директору НІЕЗ.

 У лютому 2011 року представники громади Переяслава-Хмельницького (більше 1000 чоловік) звернулися до голови Київської обласної держадміністрації А.Присяжнюка та голови Київської обласної ради О.Качного на захист НІЕЗ від дій некомпетентного керівника.

 П.Довгошия звільняє професійних музеєзнавців з великим досвідом роботи, таких, як кандидат історичних наук, археолог, етнограф, бандурист М.Т.Товкайло, заслужені працівники культури України Г.І.Козій та В.П.Мельник, а також головний архітектор Г.П.Зозуленко, заступник генерального директора з господарської роботи П.О.Ємець, завідувач музею Шолома Алейхема Н.О.Захарчук, головний бухгалтер В.Ф.Хоменко, юрист О.В.Лук’яненко та інші.

 Деякі працівники зверталися до суду щодо незаконних доган та звільнень.

Догани визнані незаконними не по суті, а за процедурою. Щодо звільнень, то одні судові позови закінчилися на користь адміністрації, інші ще тривають.

Протягом 2011 р. Довгошия П.О. постійно виплачував значні премії окремим працівникам (навіть по дві в місяць), у той час як не ремонтується приміщення, яке міська рада виділила для Музею українського одягу, в зв’язку з чим не створюється музейна експозиція, а експонати зберігаються в непристосованому приміщенні.

 Не вжиті заходи для безпечного зберігання експонатів археологічного музею (зокрема, не встановлені ґрати на вікнах), навіть після викрадення звідти унікального античного лутерію.

 За час керівництва Довгошиї до фондів музею не надійшло жодного експоната.

Це далеко не повний перелік звинувачень на адресу генерального директора. Відкриті опозиціонери у грудні 2010 року організували первинну профспілкову організацію всеукраїнської спілки «Захист справедливості». Нині вона налічує 25 осіб. Цікаво, що на час виникнення альтернативної профспілки в музеї діяла «офіційна», членами якої було всього 12 чоловік. Нині ця «офіційна» чи «провладна» профспілка налічує більше 100 осіб. У примусі щодо вступу до неї працівників НІЕЗ опозиція також звинувачує Довгошию…"

http://i-visti.com/publications/12_628/1793/
Категорія: Мои статьи | Додав: pereyslav (09.03.2013)
Переглядів: 1094 | Теги: Міністр Леонід Новохатько рятує муз | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: