Вітаю Вас Гість | RSS

П`ятниця, 21.07.2017, 15:43

Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

«Звір», про якого всі чули…, або Музейна педагогіка

«Звір», про якого всі чули…, або Музейна педагогіка

Розуміючи, що музейна педагогіка – переважно ініціатива кожного музею, я вирішила пошукати нові ідеї на веб-сайтах музеїв України. Зізнаюся, пошуки мене розчарували. Більшість музеїв пропонують дітям майстер-класи (причому незалежно від профілю музею) з виготовлення ляльки-мотанки, орігамі, деякі – пропонують мультфільми та чай, інші обіцяють цикл лекцій або концерт фортепіанної музики... Я не дуже впевнена в ефективності подібних методів заохочення дитячої аудиторії до відвідування тих чи інших музеїв. Та моє щире здивування викликала акція одного з житомирських музеїв. Дітям було запропоновано приготувати їжу, яку, нібито, вживали в Україні під час голодомору. Тут я маю тверде переконання: або їжа була не такою, або дітям робили промивання шлунку. Я не проти правдивого висвітлення сторінок історії України, але…

   Хвала й велика вдячність педагогам, які невідомо яким чином переконують батьків витрачати свої кревно зароблені гроші на організацію екскурсій у музеї. Вони розуміють, що відвідування музеїв є  обов'язковим елементом культурного виховання дитини. Ні для кого не таємниця, що більшість відвідувачів музею – це діти. Але чи кожен музей виправдовує їхні сподівання? Було б добре поглянути на музей з боку вчителів і батьків, почути їхні думки, організувати обговорення, наприклад, на веб-сайті музею.

   До речі, про музейні веб-сайти. Інформації про заклад на них мінімум: де знаходиться, години роботи та заходи, які проходять у музеї. А де ж дитяча сторінка? Де відеоматеріали? Де відгуки про музей? Багато музеїв проводять цікаві уроки. Чому ж не викласти їх на сайті? Привабити відвідувачів може і невеличка відеоекскурсія по музею. І не треба боятися, що музей стане нецікавим. Прикладом може бути Лувр. Мільйони людей мають змогу переглянути відзняту на відео експозицію, але відвідувачів від цього не стає менше.

   Журнал «Музеї України», в особі редактора Віктора Тригуба, постійно закликає: «Розробляйте спеціальні акції, дитячі виставки, буклети, розповідайте про напрацьований досвід...». Кожен музей має свою специфіку, а кожна вікова категорія відвідувачів має свій рівень сприйняття. Отже, один рецепт для всіх скласти не можна.

   Не буду обговорювати принципи формування експозицій, бо музейним працівникам вони добре відомі, а от питання проведення екскурсій, як на мою думку, у більшості  з них  викликає, м'яко кажучи, небажання. Давайте спробуємо розібратися чому? У більшості музеїв екскурсії проводять наукові співробітники. Люди вони освічені, досконало знають музейну справу, але знати матеріал і правильно його подати – це різні речі. Проблема в тому, що вони не завжди досконало знають специфіку роботи з дитячою аудиторією. А дітей не можна примусити слухати, їх можна тільки зацікавити. З цим краще впорається педагог.

Я далека від думки принизити чи посміятися над тими зусиллями, які докладають музейні співробітники для того, щоб дітям у музеях було цікаво. Та очевидно, що музей не повинен виконувати функції розважального закладу, університету, школи чи консерваторії. У нього свої самобутні суспільні обов'язки, які полягають не тільки у збереженні, а й у використанні безцінних зібрань, у тому числі й для виховання підростаючого покоління через пізнання культурної спадщини за першоджерелами.

   Зробити цікавим відвідування Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, де я працюю екскурсоводом, допомагають: інтерактивні ігри; перегляд фільмів про технологію гончарства чи видатну людину; вікторина та відгадування «гончарських» загадок; складання пазлів (у нашому музеї вони глиняні),  майстер-клас з ліплення глиняної іграшки, роботи на гончарному крузі і мальовки, тематичні екскурсії з казковими персонажами. Деякі інші музеї проводять театралізовані уроки, цікаві акції. Форми й методи роботи обирайте самі, головне, щоб усі ці заходи мали мету – відкрити дитячі серця для сприйняття й розуміння тієї частини української культури, що зберігається саме вашим музеєм.

   Не можу сказати, що в моєму рідному музеї все ідеально. Ми теж повсякчас шукаємо нові форми роботи, цікавимося досвідом вітчизняних та іноземних колег, намагаємося зробити наш музей улюбленим місцем відпочинку для кожної родини. А відгуки відвідувачів свідчать, що ми на правильному шляху.

   Кожною справою повинен займатися професіонал, отже, музеям конче потрібна посада екскурсовода-педагога. Може, тоді музейна педагогіка не нагадуватиме «звіра», про якого всі чули, але ніхто не бачив.

                                                                                                            Екскурсовод НМЗУГ в Опішному

                                                                                                             Ірина Чирка

Категорія: Мои статьи | Додав: pereyslav (27.12.2012)
Переглядів: 936 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: