Ненавиджу масові заходи, щораз знаходжу
сотні причин, щоб уникнути в них участі. Але цього разу життя
розпорядилося по-своєму, а яскраві картинки, як виявилося пізніше,
зовсім не рядової «феєрії» стали приводом написати про побачене.
У
суботу, 28 травня, вирішила з онуком з`їздити до
Переяслав-Хмельницького, щоб показати йому музей (який, на
щастя. зберігся) народної архітектури і побуту - так би мовити,
культурна програма на вихідні. Коли під`їжджали до місця, вразила
розчищена парковка і величезна кількість автомобілів. Багато автобусів
були з написом «Шкільний».
Біля входу в музей була приголомшена
ще більше. Уздовж основної алеї стояли кілька десятків наметів
із зазначенням району, люди в етнічному вбранні співали народні пісні,
пританцьовували і припрошували до столу. А ті були заставлені закуссю й
не тільки - пляшки з оковитою, вареники, сало, битки, м`ясна і рибна
нарізка, пампушки, пиріжки й інші досягнення національної кухні на
додачу з овочами наповнювали повітря смачними запахами, розбурхуючи не
на жарт шлунок. Діти кинулися до столів, що цілком зрозуміло - бо діти.
Але, на жаль, з наметів лунало: «Почекайте трохи, хай начальство
пройде». В очікуванні, мабуть, «основних гостей» свята, в наметах, на
яких гордо майоріло «Партія регіонів», поспішали прикрити частування. В
однієї з колоритних зазивальниць, яка, судячи з активності, вже встигла
скуштувати кулінарні шедеври, спробувала довідатися, що ж тут
відбувається. Але у відповідь почула: «Сама не знаю, привезли на
фестиваль, а що до чого...»
Як з`ясувалося, в музеї проходив
перший Міжнародний фольклорний фестиваль «Світовид». Він організований
був Київською облдержадміністрацією, міністерством культури і іншими
відповідними відомствами, дійство проходило за підтримки київської
обласної організації «Партії регіонів» - склад, звісно, переконливий і
багатообіцяючий. Як анонсувала влада, у фестивалі мали взяти участь,
крім українських колективів, представники Хорватії, Польщі, Білорусі та
Росії. Але, на жаль, нам довелося побачити тільки колективи «братських
народів».
Поки звучали виступи віп-персон та артистів-аматорів,
пригощання грілися під серветками в 30-градусну спеку. У центрі алеї
працювали павільйони без напису про територіальну приналежність, там
велася жвава торгівля. Втомившись чекати основних претендентів, в
наметах почали викрикувати: «Де ж Присяжнюк?» (губернатор Київщини).
Охоронці з дріттям за вухами відповідали: «Він вибирає сопілочку, зараз у
розкладках сувенірів».
Не дочекавшись бенефіціарія свята, ми
попрямували до павільйонів. Прилегла до них територія була ретельно
прибрана, як, втім, і експонати. Але «наглядачі» численних
архітектурних споруд були мовчазні, на запитання щодо історичної довідки
відповідали скупо - все на табличці, чим власне ми і скористалися. В
цілому, було таке відчуття, що потрапили не в музей, а на бенкет.
Парк
величезний, і щоб його обійти і все розглянути, потрібна не одна
година. Перепочиваючи, зауважили, що за деякий час ятки зайняли
підхмелені відвідувачі, а діти, для яких мало бути дійство, виявилися не
зовсім основними його героями. Наприклад, обіцяні владою майстер-класи з
народних промислів зводилися до того, що хлопець років двадцяти садив
до гончарного кола малюка з черги і під пекучим сонцем ліпив з ним
миску, а якщо хто і хотів повторити побачене, то не витримував
очікування. Ще один хвацький хлопчина вчив поратися з хлистом, а двоє
його «соратників» - бити в барабани. Але всі ці пропозиції не були
безкоштовними, і сім`я навряд чи могла собі дозволити двох своїх
хлопчиків відправити на такі творчі уроки, вартістю від 10 до 30
гривень.
Може, організаторам варто було заощадити на безкоштовних
міцних напоях, пиві, та обдарувати малих, наприклад, морозивом або хоч
би солодкою водою, якщо вже не вистачало на оплату пропонованих розваг.
Адже все це організовувалося заради дітей - вони головний акцент заходу.
Коли наш екскурс закінчився, на виході ми побачили, як сідають
по машинах «засновники» свята. Тут і неозброєним оком зрозуміло, чому на
дітей не вистачає - всі до однієї автівки були представницького класу -
«Порш Кайєн», «Тойота Лендкрузер», мерседеси тощо. Машини з кількома
нулями в номерах стрімко залишали парковку.
А персонам в
них варто було б замислитися, чи відповідне місце музей для такої
пиятики, а також про яскраві плакати на майбутні свята: «Дітям сьогодні
все безкоштовно...». А що стосується туризму, на розвиток якого і
націлилася влада, то явно бракує змістовної екскурсії, а також
пристойних кафе і хоч би невеликий готель, де, не отруївшись ласощами,
можна спокійно поспати і рушати далі знайомитися з традиціями
європейської країни - України.
Олена Бистрицька, УНІАН
