Кожний ранок у нас починається з рушника. Своїми м'якими, пухнастими лапками він знімає останній сон, надає сили, благословляє на новий день.

Рушник - це наш український оберіг. Він з нами і в горі, і в радості. З ним зустрічають новонародженого, з ним проводжають людину у останню дорогу. А на весільному обряді роль рушника особлива - з ним і сватів зустрічають, ним дружків та родичів обдаровують, ними молодих опоясують. А як на рушник молоді не стануть, то і весілля не буде.

    В далекому минулому рушник мав декілька призначень: рушник - "утиральник" (для обличчя та рук), рушник - "стирок" (для посуду), рушник-ікона. Останніми увішували ікони, вишивали на них язичних богів. Найдревніші слов'янські рушники з слідами вишивки датуються кінцем X- початком XI століть. З того часу залишилося декілька вибійчаних рушників. Техніка виконання досить проста: майстри-вибійщики спочатку виготовляли з липового або грушевого дерева дошки-матриці з відповідним орнаментом. На рельєф дошки наносили фарбу, зверху накладали полотно і притискали дошкою-пресом або прокачували валиком.

    А звична нам техніка як "хрестик" прийшла на Україну з Європи тільки в кінці XIX століття. До того часу виконували вишивку так званим рушниковим швом: качалочка, стебловий шов, коса та пряма гладь, штапівка, занизування. На станках-п'яльцях виконували вишивку "тамбурним швом". Робили вишукані рушники ажурними швами: довбанкою, вирізуванням, мережкою-витяганкою...

    Рушники не тільки вишивали, їх і ткали. Спершу із конопляних ниток, потім - з лляних. По орнаменту, по матеріалу, кольоровій гамі, врешті-решт, по розміру можна було визначити походження рушника. Червоно-чорно-коричневі - Переяславські рушники, їх залюбки брали для прикрас іконостасів - довжина такого рушника була до 7 метрів. Кінці рушника майже до середини полотна заповнювались горизонтальними, вертикальними, рапортними смугами або суцільним орнаментом. Ціна такого шедевру в кінці XIX століття була 60 коп., а буханець хліба - 5 коп.

    Порівняно вузькі та короткі червоно-чорні поліські рушники залюбки використовували в побуті.

А Кролевецькі рушники були просто царськими - їх насичений червоний колір з цілим рядом символів - оберегами шанувалися по всій Європі. Тут були виткані і двоголові орли і трисвічники, і чаші, і церкви-дзвіниці... Без нього не обходилась жодна значна подія в житті українців. Саме кролевецькі майстрині виткали для Великого кобзаря весільний рушник. Прикро, що ним покрили тільки домовину...

    Музейний фонд налічує понад 4 тисячі рушників Середнього Придніпров'я. А сама кольорова експозиція розміщена в невеличкій Піщицькій козацькій церкві, де на стінах, зі стелі каскадом ллються дивовижно казкові рушники - вишита та ткана історія українського народу.