Будівництво музею почалося ще  1964 року на Татарській горі. Сучасна площа музею - ЗО га. Центральне місце серед експонатів займають селянські двори з городами, садами, квітниками. Всього тут розмістилось 385 пам'ятників народної архітектури та побуту ХVІІ-ХІІ ст.: 20 дворів з хатками та господарськими будівлями, 23 різноманітні установи та майстерні, 20 тисяч витворів мистецтва, зібраних в лісостеповій та степовій зонах України.

    Забудова музею проводилась по вільно-кутовому способу з майданом посередині, як в типовому українському селі. Як і в любому селі, тут є хата бідняка і хата середняка, дім безземельника і хатка знахарки. Можна побачити типовий побут ткача і гребінника, садибу бондаря і хату гончара, оглянути двір багатого землевласника І бідну хату вдови. В музеї не забули і про побут столяра, чинбаря, пасічника. А хіба було село без сільської управи і священика, церковне-парафіянської школи і базарної площі, де стоїть народна забава - дерев'яна гойдалка... І не забули про шинок, на дверях якого намальована спокуслива кварта і чарчина. Ось таким показали рідне українське село: з солом'яними дахами, з тинами та перелазами, з простим і незамислуватим побутом.

    Одна із перлин музею - Добраничівська стоянка пізнього неоліту (близько 15 тис. років тому). Житло зроблено з дерев'яних жердин, вкритих шкірами тварин. В середині - кістки мамонта, оленя, крем'яні знаряддя праці. Посередині зроблене з кісток невелике вогнище.

    Потім - комплекс Трипільської культури (ІІІ-ІІ тис. до н.е.). Це наземна частина будівлі з підлогою, викладеною галькою, зернотерка з розтиральником - прообраз сучасного млина, місце для виготовлення кам'яних знарядь праці. У центрі - кругле вогнище, складене з каменю.

    Не менш цікаве житло Черняхівської культури ІІ-V ст. Дах цієї напівземлянки - куполоподібний, за основу якого править стовбур сосни. Гілки створюють купол, який вкритий соломою, закріпленою палками та переплетений лозою. Стіни зроблені з кілків і пререплетені лозою, що обмазана глиною. Долівка глинобитна, піч також глинобитна і топилася по-чорному, без димаря.

    Житло бідняків Київської Русі - однокамерна напівземлянка, що збудована з шули. Дах двосхилий з коньком та жолобами в кінці стріхи. Фронти з тесаних колод. Маленькі вікна затягнуті міхурами - на ніч їх закривали дощатою засувкою.

    Двері обертаються на дерев'яній осі - "бігун". Піч без димаря. Перед піччю, для зручностей приготування їжі, поглиблення у вигляді ями. Є також яма для зберігання посуду з зерном, а в центрі - пеньок із світильником.

    В XI ст. житло приймає більш звичного вигляду: двокамерне (хата, сіни), глинобитна піч з димарем. Біля печі - дощата підлога, на якій спали, попід стінами лава і стіл, кухонний посуд розмістився на припічку, а столовий - на поличці. Біля хати -хлів. Обидві будівлі складені в зруб з соснових колод. Стіни утеплялися сухим мохом.

    До XX століття житло архітектурно майже не змінилось - збільшувалися кімнати, білилися або просто мазалися стіни. Були вони дерев'яні або глинобитні, дах покривали очеретом, соломою. У більш заможних хазяїв - залізом. Тільки князі могли дозволити собі будувати двоповерхові білокам'яні палаци. Один із таких будинків - мисливська двоповерхова дача князя Горчакова - розташована на території музею. Дача має 8 кімнат, де експонується побут сім'ї Горчакова.

    В музеї під відкритим небом зібрані декілька дерев'яних українських церков: Острійська Козацька церква 1606 р., Піщицька козацька церква 1651 р., Андрушівська церква 1767 р., Покровська церква 1775 р., Сухоярська церква XVIII ст., В'юнищанська XIX ст. В багатьох з них розміщені експозиції музеїв: музей українського рушника, музей космосу, музей історії православної церкви.

    Особливу увагу звертають експонати язичної культури.

Один із найдавніших експонатів - жертовник епохи бронзи (ІІІ-ІІтис. до н.е.), зроблений з грубо обробленої стели та каменю і закінчується поглибленою чашею. В той час з'являються перші людиноподібні стели. Антропоморфні стели вшановувались, їм поклонялись, перед ними молилися, здійснювали ритуальні обряди, приносили жертви. Кожна стела зв'язана з якимось обрядом або культом. Багато з них пов'язано з поховальним обрядом - біля могил або на кургані-могилі ставили таку кам'яну бабу. Ці скульптури ще 300 років тому були невід'ємною частиною ландшафтів степової та лісостепової України.

    Ми можемо побачити характерне ранньополовецьке святилище. На кургані епохи бронзи половці вставили 9 невеликих кам'яних скульптур з шаманами на вершині. Тут два вершника на левах, два - на конях, два ведмедя, вовк і кабан. Вони розташовані півколом із західної сторони у підніжжі насипу - кургану. Курган обкопаний невеликим рівчаком, через який з трьох сторін пересипані містки шириною 1 м. Рів наповнено черепами та кістками коней - залишками жертвоприношень.

    Знахідка цього святилища - єдина в своєму роді. Вона є не лише пам'ятником первісної релігії, але цікавим пам'ятником мистецтва - зображення тварин зустрічається дуже рідко.

    Половецьке святилище ХІІ-ХІІІ ст. також має статуї: жіночі та чоловічі... Розміщуються вони на вершині кургану, а біля його підніжжя - сліди жертвоприношень: кістки, мідний казан, уламки амфори.

    Подібні святилища зводилися половцями на честь предків-покровителів.

В середині III тис. до н.е. у степи Придніпров'я прийшов народ кеміобінської культури, який приніс курганний обряд - ритуальне поховання в кам'яних розмальованих скринях-саркофагах. В музеї є павільйон, де зібрані експонати курганного поховання. Найцікавіший - саркофаг, розписаний зашифрованим календарем, з допомогою якого прагнули прилучити покійника до коловороту часу у Всесвіті і сприяти його воскресінню. Сюжет його - співставлення чотирьох пір року з чотирма етапами людського життя. Кургани українських степів стоять в одному ряду з пірамідами Єгипту, зіккуранами Ірану, кромлехами Англії. Різниця лише в будівельному матеріалі. Ті - кам'яні, а кургани - земляні споруди.

    Багато цікавого зібрав музей. Тут показані залишки давнього металургійного виробництва (І-ІІ ст.н.е.), гончарна піч Київської Русі X ст.,водяний млин, сушарня, олійниця, велика колекція вітряків.

    Вітряки були двох типів: "голанки" - в яких повертається тільки верхня частина, і степовики, в яких повертається весь корпус вітряка. Біля них примостився перший паровик. Він завезений на Україну в 1873 році.

    Історія України славиться своїм козацьким періодом. Обійти таку героїчну сторінку нашого життя неможливо. І в музеї з'явилося бойове укріплення - козацький постій. Воно густо обнесене дубовим гострим частоколом, оточено глибоким ровом і високим валом висотою 10 м. За подвійними 4-х метровими воротами розташований двоповерховий будинок, конов'язь, колодязь. Постій розраховано на 50-100 козаків, які мешкали на другому поверсі будинка. Для захисту над воротами споруджена сторожова башта, на валу розміщено 9 гармат, частоколи прорізують 23 вузькі бійниці для рушниць. А неподалік, на пагорбі, височить сторожова вежа висотою 13 метрів. Звідти вдень і вночі пильнували дозорні, щоб дати сигнал про наближення ворогів.

    Музей є важливим культурно-освітнім закладом, який допомагає оцінити культурну спадщину минулого, виявити сліди взаємовпливу культур, побачити нашу історію, оцінити духовність українського народу.