Музеї – частина елітного туризму

Виникла дискусія: як ставитися до відвідувача музею? Хто той відвідувач? І яким бути співробітнику музею, який того клієнта приймає? Ще з радянських часів чомусь вважається, що у музеях працює мало не наукова еліта, яка щоденно здійснює вагомі відкриття, пише і видає книги, лише іноді, ненадовго, відволікаючись на випадкових туристів, аби провести екскурсію. Досвід показує - майже нічого не змінилося! Відвідувач не є головним персонажем  українського музею! У ньому не зацікавлені!

Ми бачимо якісь старі стенди, допотопні вітрини, вицвілі ксерокопії чи вирізки з газет, примітивні муляжі, копії… Музеї давно перестали бути чисто науковими закладами!

У великих музеях, в залах, відверто нудяться пенсіонерки-наглядачі… Наукові співробітники  ганяють чаї, перемиваючи плітки…

Ми постійно спілкуємося з багатьма закладами і авторитетно заявляємо – отримати якусь нормальну наукову, а тим більше доступно написану науково-популярну статтю дуже важко! Ті, хто пише дисертації, намагаються надіслати нам  фрагменти жахливих текстів з дикими термінами, кількома сторінками посилань використаної літератури і кілометровими цитатами.

 В музеях практично не залишилося  кандидатів наук! Та які кандидати! У провінції раді навіть хоч якійсь заочній педагогічній освіті! Люди, що займають посади наукових співробітників, часто  є ними умовно… Маємо гострий кадровий голод професіоналів саме музейної справи! Розуміємо директорів – фактично, то господарники, хронічно  заклопотані ремонтами, бюджетом, звітами, охороною, опаленням, нарадами… Ні буклетів, ні сайту, ні відеофільму…

  В Європі відвідувач музею прирівнюється до КЛІЄНТА! Викладає власні і немалі, кошти, аби ознайомитися з  історичним періодом, отримати унікальні знання. Клієнт платить гроші і отримує  сервіс: модерново оформлені зали, доступ до сучасних мультимедійних технологій, має можливість придбати сувенірну продукцію, книги, буклети, диски, навіть спробувати себе в ролі якогось історичного персонажу – за окрему плату перевдягнутися… Уявити собі щось подібне в наших казенних, напівмертвих музеях просто неможливо! Про таке навіть ніхто не думає,  не розробляє, не вивчає!  Відразу починається нудне ниття про мізерні зарплати, відсутність фінансування… Жваві пенсіонери, які складають чи не більшість штату, згадують, які вони унікальні спеціалісти, хоча ні наукових робіт, звань, книг представити не можуть. Аргумент залізний – я тут вже давно працюю! Реформи закінчуються!

Наша команда випадково опинилася в гучному конфлікті довкола найбільшого скансена Європи, Нацмузею народної архітектури і побуту в Пирогові. Там вже кілька років триває кадрова нестабільність. Академія наук, якій належить музей, не може знайти грамотного менеджера, який би очолив заклад, вирішивши його проблеми. Призначили 66-річного пенсіонера з Ужгорода, без належного досвіду, розуміння стратегічного розвитку закладу. Відразу почалися провінційні розбори з заступниками, частиною колективу, журналістами… На початку літа виникає наказ про заборону ремонтних робіт у музеї, де є десятки пошкоджених старовинних хат під соломою, вітряків – була складна зима. Музей входить в чергову зиму без ремонту, реставрації, коштів. Навіть важко уявити, які втрати будемо рахувати навесні… Галасу і філософських розмов повно. Ремонтувати нікому… Сумно.

Час зрозуміти, що люди йдуть у музеї за новими враженнями, знаннями, а не для того, аби купити квиток і почути скиглення про важку долю. Давайте тоді скасуємо квитки! Хай плач буде безкоштовним!

Не краще і у приватних музеях. Це, як правило, додатки до ресторанів, магазинів. Там все зорієнтовано на отримання прибутку. Відсутній науковий підхід, сумнівне походження експонатів. Зате вже є елементи якогось шоу… Теж крайнощі…

Музей – публічний туристичний науковий заклад. Публічний! Це частина елітарного туризму. Повинен бути сучасний науковий погляд, грамотна подача і одночасно елементи гри, інтерактив, міні-спектакль…

Поки що це мрія. Прагнення. І роздуми про те, як залучити до музею більше Відвідувачів, Клієнтів, Споживачів нових знань і вражень. Патріотів своєї країни. Аби все було живим і гармонійним…