Ще на початку XIV століття на українську землю прийшли литовські феодали. Однак Київське удільське князівство, українські землі, що входили до складу Литви, користувалися повними автономними правами, залишалася православна віра, шанувалися місцеві звичаї та культура.
    Становище на Україні погіршалось з 1385 року, коли Литва вступає в союз з Польщею, а литовський князь Ягайло стає королем польським і великим князем литовським. Поступово під тиском польсько-литовського правління в кінці XV століття київське князівство ліквідується, а після 1569 року українські землі переходять під польську шляхту.
    Жорстока експлуатація, національне і релігійне гноблення викликало опір народних мас. Піднімалися повстання, чоловіки масово втікали на вільні землі України, за дніпровські пороги. Зароджувалося козацтво.
    Українське козацтво не має аналогів в Європі. Це була група волелюбних людей ( “козак” із тюркського - “вільна людини”), які не хотіли миритися з тяжким гнобленням, оселялися в “слободах”, де займалися спочатку мисливством і рибальством, а пізніше землеробством і скотарством. Але постійна загроза з боку кримських татар змушувала козаків організовувати військові формування. Виникає козацьке військо. Головною оборонною базою з 40-х років XVII ст. стає своєрідна фортеця - Запорізька Січ.
    Соціальний, політичний і національно-релігійний гніт польської шляхти на Україні дійшов крайньої межі. Стало неминучим виникнення широкого всенародного повстання. Воно розпочалося в січні 1648 року на Запорізькій Січі і переросло у визвольну війну українського народу проти польсько-шляхетського правління 1648-1654 рр., яку очолив великий гетьман Богдан Хмельницький.
    Зразу ж після обрання Б.Хмельницький почав енергійно готуватись до виходу запорізького війська в райони селянських повстань, які почали буквально вибухати по всій Україні. Необхідно було їх очолити і забезпечити військове керівництво. Гетьман розумів, що перший бій повинен мати преремогу, але для цього потрібні коні - тільки сильна кіннота здатна втримати головну частину збройних сил панської Польщі її кавалерію – найсильнішу в світі. І він проводить переговори з кримським ханом Іслам-Гіреєм, щоб дістати на поміч татарську кінноту. На той час між Кримом та Польщею були ворожі стосунки - остання не платила кілька років хану данини. Навесні 1648 року татарська кіннота з’єдналась із запорізьким військом.
    19 квітня 1648 року почався бій під Жовтими Водами. Цей бій закінчився 6 травня повним розгромом польсько-шляхетського війська. Це була серйозна поразка коронованих військ. Скориставшись розпачем і розгубленістю польської шляхти, Хмельницький повів свої війська до Корсуня. 16 травня 1648 року вороже військо було повністю розгромлене.
    Ці перші блискучі перемоги Б.Хмельницького мали дуже велике значення для успішного розгортання визвольної війни. Піднявся моральний дух запорізького війська і всього знедоленого українського народу, з’явилася віра в можливість розгрому польсько-шляхетської армії.
    В музеї зроблена діорама, яка висвітлює події цього доленосної битви. З козацьких часів залишилось багато речей: позолочене сідло, срібні пояси ручної чеканки, порохівниці, крем’яні пістолі, козацькі жупани, велика колекція татарських, українських, польських, російських шабель, козацькі люльки Всі ці речі виставленні в вітринах музею. А окрасою і гордістю музею являється булава самого гетьмана Хмельницького.
    Після блискучих перемог над військами Речи Посполитої Богдан Хмельницький у грудні 1648 року прибув із козацьким військом на Київщину і утворює дипломатичний центр в Переяславі - в одному із найбільших міст на Лівобережній Україні.( Для довідки: в Києві на той час проживало 15-20 тис. населення, а в Переяславі - більше 30 тисяч).
    В 1651 році польська шляхта робить перші напади на прикордонні козацькі частини. Поступово Україна втягується в шестирічну виснажливу національно-визвольну війну. В 1653 році на півдні почали активізуватися кримські татари. І Богдан Хмельницький починає шукати підтримку і звертається до найближчого сусіда - Росії.
    Б.Хмельницький активізовує переговори з російським урядом про військовий союз України з Росією.
    1 жовтня 1653 року в Москві на Земському соборі, було прийнято рішення: “Гетьмана Б.Хмельницького і все військо Запорожскоє з городами і землями принять”. 1 грудня 1653 р. до Переяслава прибуває російське посольство, а на початку січня до Переяслава почали прибувати перші народні посланці.
    7 січня 1654 року відбулася зустріч Б.Хмельницького з царськими послами. Під час переговорів виявилися серйозні розходження в умовах союзу двох держав. Для України це був тільки військовий союз, для Росії - адміністративний контроль над землями України. Лише після тривалої дискусії і взаємних поступок дійшли до згоди - написати умови угоди у вигляді чолобітної на ім’я царя.
    8 січня весь народ вітав рішення Переяславської Ради “чтоб во веки все єдино было”.
    Остаточний договір був укладений в Москві в березні 1654 р. За цим договором російський уряд забезпечив Україні її права:
- гетьмана й старшину обирає рада;
- українська адміністрація і судівництво не підлягає Москві;
- податки збирає український скарб;
- козацьке військо має бути 60000 чоловік;
- залишається давній поділ на стани: козацькі, шляхетські, міщанські, духовні;
- кожен стан зберігає свої права;
- Україна має право вести переговори з іншими державами.
Україна визнає за Росією такі права Москви:
- держати в Києві воєводу із залогою;
- про закордонні посольства гетьман повідомляє царя;
- про вибір нового гетьмана цар має бути повідомлений;
- права всіх станів цар затверджує своїми грамотами.
    В політичному плані після Переяславської Ради російський царизм повів політику так , що Україна палала в пожежах, лилися ріки козацької крові, почалася так звана Руїна - це фактично період громадянської війни. Після скорої смерті Богдана Хмельницького на Україні не виявилось національних лідерів, і царський уряд нав’язав Україні «Переяславські статті», які були підписані 27 жовтня 1659 р. Це були кабальні умови: автономні права України обмежувалися, підвищувалася роль і значення московських воєвод, заборонялося вільно підтримувати дипломатичні зв’язки, підпорядкованість гетьмана Москві. А в 1667 році Росія та Польща без українського представництва поділили Україну на московську Правобережну та польську Лівобережну.