Кожен народ має свої звичаї, свої особливості, що формувалися не одне тисячоліття.

Образи і звичаї українського народу мають глибокі коріння і виросли з ритуалів, вірувань, язичних звичаїз давніх часів. Важлива риса - це виконання календарних обрядів, які є частиною традиційної культури будь-якого етносу. Образ обрядового свята - це національний образ свободи, людської волі.

    Календар язичницьких молінь складався з 4-х сонячних фаз:

        1.Зимове сонцестояння 24 грудня - 6 січня.

        2. Весняне рівнодення (масляна) - 24-25 березня.

        3. Літнє сонцестояння - Купала (зелені свята).

        4. Осіннє рівнодення - 8 вересня. В людському житті є три доленосних події: народження, весілля, смерть. Кожна подія супроводжується своїми обрядами,             своїми звичаями.

    Обряд народження дитини.

Новонароджене дитя приймала повитуха. Як тільки з’являється дитина, баба б’є її долонею, щоб мале подало голос. Пуповина відрізалась у хлопчика до сокири, щоб майстром був, у дівчини - до гребеня. Дитину закутували в кожух густою вовною до тіла, щоб багате було, клали на покутті під образи, а потім - на піч.

Обряд сватання - це було ціле театральне дійство, яке закінчувалося або щасливим кінцем - весіллям, або веселим даруванням гарбуза - все ж не з пустими руками з дому вийшли... Весілля - найвеселіше і найщасливіше дійство для кожної людини. На долю, на щастя молодих і зерном осипали, і рушником зв’язували, і на кожух садили - аби змилостивити і привернути вдачу до молодих, до нової сім’ї.

    І остання подія - поховання. В хаті всі дзеркала завішують, щоб душа небіжчика себе не побачила, біля покійника були плакальники, після похорону несли сніданок на кладовище. Влаштовують поминки на 9-й та 40-й день - до цього часу, по повір’ю душа покійника знаходиться серед рідних І буває скрізь, де бував небіжчик за життя.

    Про всі ці обряди і розказують експонати музею.