Вітаю Вас Гість | RSS

Субота, 18.11.2017, 22:37

Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Журналіст Наталка Іванченко:«Держава не займалася і не хоче серйозно займатися музеями!»
Журналіст Наталка Іванченко:«Держава не займалася і не хоче серйозно займатися музеями!»



Співробітники цієї редакції ледве встигають зустрічатися з колегами з інших видань. Сенсаційні події в музейній галузі, вірніше, детективи з пограбуваннями, шпигунсько-міжнародні історії з розшуком культурних цінностей, пригоди з відкриттям нових фактів, рейдерські атаки, постійно привертають увагу до здавалося б такої тихої і консервативної системи. Журнал «Музеї України» існує вже п’ять років.Пресова програма діє майже 9 років.Прийшов час  робити висновки. Вдалося поговорити з шеф-редактором видання Наталкою Іванченко.

-Пані Наталю, нині журнал «Музеї України» відомий далеко за межами галузі. Володар багатьох нагород, учасник  міжнародних виставок, фестивалів… Між тим, як я розумію, ініціатива приватна, не підтримується на державному рівні. Згадаємо, як все починалося?

-До музейної справи ми прийшли досить випадково – вивчали козацький рух в Україні і побачили, що наші музеї зовсім занепадають: нема сигналізації, недосконалі фондові приміщення, малесенькі зарплати, залишковий принцип фінансування. Одним словом – суцільне животіння. І, головне, й звернутися ні до кого – музеї  нікого  не цікавили. А в експозиціях – скарби світового рівня, що на міжнародному антикварному ринку мають мільйонну цінність…

Після проведення  кількох прес-коференцій, журналістських музейних експедицій, прийшли до висновку – робимо журнал! Треба хоча б розказати, що є в музеях України.

Так і  починався наш маленький журнал – з опису музеїв. Направили офіційні листи до музеїв, аби ті вислали  свою статтю-візитівку. Відгукнулося майже 200 музеїв - прислали свої буклети, путівники. Матеріали з найактивніших областей зібрали в окремі  тематичні випуски. Тоді вийшли журнали-каталоги по Черкаській, Чернігівській областях. Вже власним коштом об’їздили та написали про музеї Київщини. Завдяки підтримці Житомирської облдержадміністрації, вийшов журнал по області. На всіх туристичних виставках ці спецвипуски ставали найпопулярнішими виданнями: в країні розвивається внутрішній туризм, фірми шукають нові маршрути. А  на Московському музейному фестивалі  випуски були нагороджені спеціальним дипломом.

Наступні тематичні журнали так і не вийшли: ні одна область не зацікавилась в спецвипусках, не було активності ні з боку адміністрацій, ні самих музеїв. Спонсори теж особливо не спішать виділяти кошти на журнал - невелика читацька аудиторія, та й  статті в часописі зубасті – потім проблем не оберешся.

А проблеми в музеях  з часом не зменшуються. Ні міністерство, ні управління культури цим не переймаються Та й з кого питати:  за останні  5 років в Мінкульті змінилося 5 міністрів...

Тож, самі ставали на захист, надавали інформаційну  допомогу, робили гучні прес-конференції, виступали з гнівними заявами. Пройшли не одну судову справу, але результат є  - нам повірили невеликі музеї  і тепер звертаються до нас з усіма проблемами. За цей час ми отримали чимало передплатників, за кошти яких видавався журнал, а у нас з’явилися друзі-музейники, які в скрутні для  нас моменти  фінансово допомагали, даючи замовлення то на поліграфію, то на розробку та підтримку сайтів, або на піар-кампанію  закладів… Це невеликі регіональні музеї, з мізерними  коштами, які знаходили гроші, аби підтримати журнал. У нас не одноразово опускалися руки, виникало бажання закрити проект. Після спілкування з цими музеями, розуміємо, що ми їм потрібні. Тож,   продовжуємо свою роботу й готові  надалі ставати на їхній захист. У них  нема мільйонного фінансування, нема цінних експонатів, гучних виставок, сучасних експозицій, але є те, що загубили деякі працівники національних музеїв – ентузіазм та патріотизм. Низький вам уклін за вашу працю, друзі.

-Журнал «Музеї України» постійно опинявся на вістрі гострих конфліктів під час рейдерських атак на майно і землю музеїв. Чомусь згадується Катериненська церква у Чернігові, Переяслав, Лавра…

-Це лише маленькі епізоди. Була епопея захисту Державного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році». Перемогли. Відстояли землю заповідника. Заклад став Національним. Рятували маленькі музеї Канева. Їх просто закривали. Нині їх передали до складу Національного заповідника. Життя налагоджується. Перемогли і в боротьбі за Замок Попова у Василівці. Музей передали до бюджету Запорізької області, виділяють кошти на реставрацію. Підтримали Музей гетьманства. Музей у селі Веприк. Боремося за музей в Буштино… Ми будуємо захист як піар-кампанію. Крім того, що захищаємо музеї, їх керівників, популяризуємо заклади в пресі, на радіо, телебаченні. Проблеми зникають, а про певні регіони, їх історію, музеї, дізнається широка публіка. Виникають нові туристичні маршрути, навіть поїздки вихідного дня. Після нас приїздять кінодокументалісти, знімають гарні фільми. А це новий етап популяризації.

-А як складаються стосунки з владою?

-Ні Міністерство культури і туризму, ні уряд нас не чує. Як і Президент. Скільки було сказано-написано про необхідність створення Державного комітету з музеїв, прийняття  Закону «Про недоторканність музейних колекцій, приміщень, землі» - повне ігнорування . Це владі не вигідно. Про які охоронні закони може йти мова, коли восени Президент все-таки підписав кастрований список архітектурних пам’яток, які не підлягають приватизації. Подивіться, чи є в списку  ваше музейне приміщення?  Лівадійський та Воронцовський палаци зі списку  викреслено. Сьогодні  розробляється  закон по реституцію - комусь підготували гарний подарунок.  Ми крокуємо до ЄС - настав  час піднімати архіви та шукати свою спадщину. Це теж жахлива проблема! МЗС України проігнорував наші пропозиції про створення Відділу розшуку культурних цінностей. Держава не займалася і не хоче серйозно займатися музеями! І це дуже тривожить!

-У Вас є альтернативна думка про помпезний «Музейний арсенал»…

-2009 року, останній термін вводу першої черги «Музейного арсеналу»  - побудувати встигнуть, а ось чим заповнити… Міністерство вже направило до музеїв  лист-прохання  про передачу найцінніших експонатів на тимчасове експонування  в «Арсеналі». Музейники тишком обурюються, але мовчать, аби не забрали останні кошти та й з роботи не вигнали.  Під загальне мовчання так і знищать музеї. Нема нічого постійнішого, ніж тимчасове…

З чим залишаються регіональні музеї?  Може не лукавити і зразу їх закрити? На те є всі підстави: не вистає коштів – в країні  криза, останнім часом в музеях масові пограбування – нема ладу в музейних фондах, в туалетах нема паперу… Тож,  причини знайдуться, аби було бажання... Перевірка  музейного простору  показала – нам не вистачає п’ятизіркових музеїв.   Кожен  князь повинен побудувати церкву або …музей. Бажано Ермітаж.

То ж, наступний рік  буде  важким.

-Розумію, що Ви скорочуєте витрати на паперову версію, роблячи ставку на Інтернет. Кілька слів на тему мережа і музеї.

-Журнал також  потрапив в скрутне становище –  з літнього періоду передплатні кошти  не перекривають поліграфію. Криза. Ми вже півроку випускаємо здвоєні номери.  І надалі, в наступному році, будемо виходити один раз на квартал. Сподіваємось, криза закінчиться, і журнал повернеться в нормальний графік роботи . Шукаємо не такі дорогі системи розповсюдження інформації.

 Завдяки світовой павутині знайшли багато прихильників, вийшли на нові міжнародні контакти. Нещодавно налагодили культурний міст з Казахстаном. Продовжуємо пошуки загубленої української культурної спадщини. Пишаємося тим, що саме ми першими створили віртуальний Музей Гетьмана Івана Мазепи і Гетьмана Павла Скоропадського. Ці сайти моментально знайшли свою аудиторію. А взагалі ми вивели в мережу кілька десятків українських музеїв. Вишгородський, Дубненський, Лук‘янівський заповідники. Василівку, Білу Церкву, ялтинську «Поляну казок», Яготин, Переяслав, І.Труша, Сєдово, Мар‘янівку, Луцький замок, Веприк… Перелік займе дуже багато площі. Вчимо персонал музеїв працювати з комп‘ютером. Хоча, це дуже важко. Не забувайте, у глибинці Інтернет допотопний…

-Співробітники часопису здійснили кілька сенсаційних історичних відкриттів. Тут і сліди бібліотеки Ярослава Мудрого і його перстень в Пітері. І портрети з архівами Мазепи. І перековані єфимки з ознакою від Богдана Хмельницького. Фантастична епопея з пошуками шаблі Мазепи. Боротьба з росіянами за козацькі регалії в США. Скарби. Як Вам вдалося вийти на такий пласт сенсацій?

-Спілкуємося з цікавими людьми. Дуже вдячні отаману Американського козацтва Сергію Цапенку. Допоміг у збиранні спогадів українців з діаспори. Є у нас друзі в Канаді, Німеччині, Росії, інших країнах. Це звичайна журналістська робота. Дуже рутинна. Але, в результаті виходять першокласні сенсації. Студенти пишуть реферати. Просто відвідуйте наш сайт, передплатіть часопис «Музеї України» - будете в курсі бурхливих музейних подій. Якщо вийде, дуже порадуємо любителів таємниць найближчим часом. Тривають дві розкішні міжнародні пригоди…

-Будемо чекати! Дякую за розмову!

 

Прес-служба журналу «Музеї України»

Необхідний коментар. Останнім часом наш скромний часопис знову опинився в зоні уваги колег з інших видань. В гонитві за сенсаціями, молоді журналісти готові багато на що... Нагадуємо - всі найрезонансніші матеріали на наших сайтах і в журналі. Ми продовжуємо кілька потужних міжнародних розслідувань. Закінчується підготовка чергового номеру. На все потрібен час... Ми такі ж журналісти, а не герої бульварної хроніки! Цей матеріал було підготовлено однією молодою журналісткою. Затверджено. Витратили два дні. Редакція вирішила змінити формат розмови, сконцентрувавши увагу на певних скандальних сенсаційних моментах, від яких ми вже втомилися. Публікація не відбулася.  Аби не було приводів для чуток, публікуємо погоджений текст. Часопис "Музеї України" відкритий до взаємовигідної інформаційної співпраці!

Категорія: Мои статьи | Додав: pereyslav (09.12.2008)
Переглядів: 800 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: