Росіє, чи була «народна війна»проти шведів у 1708—1709 рр.?

Про «народну війну» проти шведів у 1708—1709 рр. є кілька літописних звісток, спогадів, щоденникових записів учасників походу. І в чомусь сьогодні сумніватися — начебто марна річ.

Але російські ЗМІ заповзято спекулюють цією темою: мовляв, населення активно виступило проти шведсько-українського союзу. А чи була насправді ота «народна війна»?

Історик Логмель ще 1940 р. писав: «При наближенні ворога жителі розбігалися по лісах, спалюючи села і знищуючи всі запаси».

Насправді ж, як відомо з депеш полкових офіцерів, Білорусію випалювала російська армія. П. Вершигора у дослідженні «Військова творчість народних мас. Історичний нарис» (Москва, 1961) зазначав: «Петро І, розгадавши напрямок руху шведської армії, наказав 4-тисячному загону російської кавалерії генерала Інфлянта випередити шведів і на їх шляху знищувати запаси продовольства, руйнувати дороги, мости. Цей загін перерізав шлях авангарду шведів, захопив Стародуб і Новгород-Сіверський» (с. 296). Далі дізнаємося, що ця російська частина вже 12 жовтня випалювала українські села (с. 297).

17 вересня 1708 року шведський перебіжчик Неман свідчив: голодні підрозділи армії Карла ХІІ «йшли все по місцях горілих». Ад’ютант Петра І Ф. Бартенєв доповідав Меншикову, як війська російського генерала Інфлянта «деревни и мельницы кругом неприятеля все палили». Похвальним фактом російська історіографія називає появу у цей час народних месницьких загонів. Насправді вигнаним із спалених сіл людям не залишилося нічого іншого, довідуємося з донесення того самого Ф. Бартенєва, «як собрася конпаниями» в лісах і, звісно, вважати своїм ворогом шведів, через яких вони потрапили у таку скруту.

Меншиков спостерігав у білоруській глибинці ворожість проти росіян: «А когда мы здесь куда ни приедем, —доповідав він царю, — такую нам чинят приязнь, что не токмо в деревнях ни единаго хлопа, но и в панских дворех никого не получаем, а провожатого нигде сыскать не можем: все заранее, как могут, со всем по лесам убираются. Также видя то, что мы на панских токмо дворех провиант и фураж пожигаем, то они с панских дворов все на хлопские дворы и в леса развозят; а из сего можно признать, что все здешние обыватели больше к неприятельской стороне склонны и доброжелательны, нежели к нам. И я разсудил ко всем своим такой указ послать, чтоб везде, где ни найдут, в панских или хлопских дворех, не токмо провиан и фураж, но и солому жгли все без остатку».

Це робилося так ретельно, що у війську Карла ХІІ забракло провіанту. «Голод в армії росте з кожним днем, — писав у вересні шведський учасник походу. —... Як же ми будемо жити в цій жахливій пустелі?» Французький посланник в Польщі Безенвальд отримав 17 вересня 1708 р. звістку з армії: «Цар наказав при нашому наближенні спалювати (все)». Ще 9 серпня 1708 р. Петро І наказав Інфлянту: «Ежели неприятель пойдет на Украину, тогда иттить у оного передом и везде провиант и фураж, такоже хлеб стоячий и в гумнах или в житницах по деревням (кроме только городов), польской и свой жечь не жалея и строения перед оным и по бокам также портить. Все мельници жечь, а жителей всех высылать в леса с пожитками и скотом. А ежели где поупрямитца вытить в леса, то и деревни жечь».

Російське командування прийняло рішення у разі відступу спалити навіть містечко Почеп. Численні біженці з Білорусії посіяли в Гетьманщині панічні настрої. На півночі Чернігівщини, у Горську, 21 жовтня 1708 Меншиков дивувався: «Здешнего Черниговского полку только с полтараста человек здесь мы изобрели, и те ис последних, а не старшин почитай никого не видим, а которой и появитца, да тогож часу спешит до двора, чтоб убратца и бежать». До Батурина, як свідчив на допиті канцелярист Олександр Дубяга, докотилися чутки про спалення Мглина, Березни, Мени та інших «знатных» містечок. Тому багато сіл Чернігівщини зустрічало шведів із хлібом-сіллю. Про це писали Д. Крман, інші свідки-учасники походу.

ПО-ПЕРШЕ, міф про «народну війну» проти шведських союзників мазепинців спростовується маршрутом руху війська Карла ХІІ, його дислокацією. Воно йшло Чернігівщиною компактною групою. Від Новгорода-Сіверського шведи спустилися до Мезина, потім до Батурина, далі до Ромен, Гадяча, а після до Опішні, Полтави.

Шведи не могли залишити в тилу свої гарнізони, в них для цього не вистачало війська. Тому вони фактично не контролювали пройдену територію. А в Чернігові, Ніжині, Переяславі (тобто у самому тилу «загарбника») стояли по 1—2 російські полки, розміщених тут ще раніше для «охорони» краю. Великий військовий контингент росіян був у Києві. Отже, на 95 відсотках Гетьманщини входження війська Карла ХІІ фактично було не поміченим. Люди жили колишнім життям.

ПО-ДРУГЕ, міф про «народну війну» ґрунтується на твердженні про ОКУПАЦІЮ шведами України. Але шведи були СОЮЗНИКАМИ мазепинців. При цьому територія «окупації» чи розквартирування зосередилася в кількох населених пунктах. Англійський посол Чарльз Вітворт писав 20 квітня 1709 р. додому: «Князь Меншиков пише, що шведи розташувалися в місцевості, що утворює ніби острів, росіяни ж зайняли зручні місця навколо них і щодня висилають невеликі партії, котрі іноді приводять полонених... як офіцерів, так і рядових». Опорними пунктами шведсько-українського війська взимку були Лохвиця, Гадяч, Зіньків, Лютенька, навесні Опішня, Решетилівка, Санжари, Будище, Жуки.

Є цікаве спостереження Нордберга: «На початку цього березня (1709) було дуже холодно... Багато селян поверталося до своїх домів із лісів, де поховали все своє майно не перед шведами, як це вони оповідали, але зі страху перед москвинами, які грозили їм вогнем і мечем, якщо б вони залишилися у своїх хатах. Ласкаві і переконливі слова Мазепи справляли на них велике враження... Гетьман оповідав їм, як приязно шведи поводилися з населенням, тож ніхто не міг на них нарікати. Навпаки, коли вони робили, на їх бажання, якусь послугу шведам, то за це діставали гроші. Наприкінці гетьман додав, якщо б шведи справді хотіли забрати від них їхні в лісі заховані речі, то могли б це легко зробити, але вони цього уникають» (Мацьків. — С. 152).

Розповіді селян не вигадані, бо в «Указі всьому малоросійському народу» від 6 листопада 1708 р. Петро І попереджав українців:

«А от нападения оного (врага. — Авт.) из городков некрепких, сел и деревень в наступление неприятелское жителя б сами особами своими, с женами и з детми и с пожитки скрывалися и неприятелю отнюд никаких живностей и хлеба и никакого харчу не оставляли, а особливо ни по каким универсалам короля Шведского, ни вора изменника Мазепы на продажу и так не привозити под опасением за то смертныя казни».

ПО-ТРЕТЄ, на поширення міфу про «народну війну» багато зусиль доклав Петро І, якому хотілося протиставити гетьмана народу, виставити Мазепу як зрадника-одинака, що не мав підтримки в масах. Для розвитку цієї ідеї цар пригрозив старшині, що була з Мазепою, засланням їхніх родин до Сибіру.

Він встановив розцінки за спійманих шведів: «При сем же объявляем, что кто из Малоросийского народу из неприятелского войска возмет в полон генерала, тому за оного дать две тысячи рублев, за полковника тысячу рублев, а за иных офицеров за каждаго по розчету против чина их; а за рядовых рейтар, солдат и драгун по пяти рублев; а за убиение каждого неприятеля, по свидетелству явному, по три рубли ис казны нашей давать укажем». Ці розцінки висіли на дверях кожної церкви.

Крім цього, цар звелів «непрестанно партиями докучать, а наипаче, ездя кругом неприятелского войска, смотреть того, чтоб жители здешние не возили ничево; а кто повезет что и с тем поиман и обличен будет подлинно, таких присылать сюды».

Звідки ж з’явилися «партизанські загони», про які свого часу писав радянський історик В. Шутой? Чому в спогадах шведів говориться про «місцевих жителів», які нападали на них?

Річ у тім, що шведам без знання мови важко було визначити, хто на них нападав. Це були люди, схожі на козаків. Але на яких?

Отут ми мусимо з’ясувати, хто «докучав» шведсько-мазепинському війську. З’ясовується, крім полків російської армії, в Гетьманщині активно діяли багато додаткових військових підрозділів, що стояли на службі в царя. Дуже вагому роль серед них грали калмицькі, волоські.

«Москалі тим часом розкладали табір біля села, в якому був королівський двір з Мазепою, — писав Д. Крман. —З ними були навіть такі калмики, що безстрашно ввірвались до дому, в якому мешкав Мазепа, маючи намір взяти його в полон, але шведи, які охороняли гетьмана, їх відігнали». Далі він повідомляє, що «калмики украли коней з усього шведського двору».

«Петро І, довідавшись, що проти Недригайлова шведи готують експедицію, 15 грудня вирядив на допомогу жителям міста загін донських козаків», — пише А. Слюсарський («Слобідська Україна. Історичний нарис ХVІІ-ХVІІІ ст.». — Харків, 1954. — С. 121—122).

Але це була тільки частина так званих «партизанських загонів». Участь у набігах проти шведів брали козаки Охтирского полку (Волис В. Очерк истории Ахтырского слободского казачьего полка (ХVІІ—ХVІІІ вв.). — Харьков, 2007. — С.169—171). А цей полк, як і інші зі Слобожанщини, у ті роки не входили до складу Гетьманщини, а управлялися з Москви. У квітні 1709 р. у Гадячі, а потім за Полтавою «охороняв... південні кордони держави від несподіваного нападу з боку кримських татар» Сумський полк (Сапухіна Л. П. Історія Сумських козацького та гусарського полків. — Суми, 2005. — С. 17).

Харківський полк атакував шведів у січні 1709 р. під Опішнею, потім «прикривав» Гетьманщину від зв’язку із запорожцями (Альбовский Е. История Харьковского слободского казачьего полка. — Харьков, 1895. —103—104). Цьому полку допомагали козаки Ізюмського полку. 250 чугуївских козаків, наприклад, зробили напад на запорізький загін і вбили 150 запорожців (Журавльов Д. В. Бойові дії на Слобідській Україні під час Північної війни (1708—1709 рр.) // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. 2001. — № 526 (Історія. — Випуск 33). —С. 109). Богодуховські козаки взяли кілька шведських «язиків» (Там же).

Отже, ніякої «народної війни» проти шведсько-українського союзного війська не було! Проти нього діяли за режисурою командування російської армії козацько-слобідські, волоські, калмицькі, донські підрозділи, що служили у царя. Від їхніх дій і пішла поголоска про «народну війну» в Гетьманщині. Літописці зафіксували ці відгомони «партизанщини». Вони, на жаль, не могли знати документів, які відомі нині нам.

Чернігів.

На світлині: маршрут походу шведсько-українського війська

Ілюстрація «Мазепа і Карл XII-й перед Дніпром” з сайту «Нова Європа»