Переяслав-Хмельницький - унікальне місто. Тут переплелись історія і сучасність, тут творилась держава Україна, це місце зародження духовності української нації. Власне саме з Переяславом пов’язана  перша згадка слова «Україна» в літописі «Повість минулих літ».

                 Переяслав – це земля, якою ходили князі  Володимир Мономах,  Володимир Глібович, Юрій Долгорукий, гетьман України Богдан Хмельницький, Іван Мазепа,  філософ-просвітитель Григорій Сковорода,   поет і художник Т.Г.Шевченко, творчість якого тісно пов’язана з Переяславом.

                Переяславці свято шанують історію міста, його засновників, тих, хто прославив його ім’я, бережно збирають та зберігають пам’ятки історико-культурної спадщини українського народу .

                Волею історії ім’я Тараса Шевченка ототожнено з Україною і  разом з тим з Переяславом. Адже  серед святих місць  України таких як  Керелівка – місце  дитинства Тараса Шевченка  та Канева – місцем останнього і вічного  його спочинку, місто Переяслав -   місце його творчого злету, місце написання , на думку літераторів, найкращих його творів серед яких і закличний «Заповіт». Може саме через написання «Заповіту»Т.Г.Шевченка, Переяслав знаний в усьому світі, в усіх куточках земної кулі  там, де є хоч один українець. де є прагнення до волі, до боротьби за незалежність.

             Можливо саме тому ідея створення музею Заповіту Т.Г.Шевченка в Переяславі-Хмельницькому в меморіальному будинку його друга Андрія Йосиповича  Козачковського була настільки органічною і не заперечною, що ця ідея була палко підтримана , як науковцями заповідника, громадськістю міста так і творчими, демократично налаштованими людьми Переяслава та України.

             Чому, на нашу думку, особливо сьогодні потрібен українцям музей Заповіту Т.Г.Шевченка? Та тому, що саме сьогодні, у ці бурхливі подіями після помаранчевої революції дні, «нам потрібно голосу Тараса». Голосу люблячого, ласкавого, доброго – до кожного українця стомленого від брехні та невігластва, від обіцянок та метушні урядовців. Нам треба гнівного голосу Тараса – до всіх бюрократів, до всіх, кому не дорогі наша пам'ять і наше  життя, хто дбає не про людей, а про власну вигоду, і в нашому суспільстві хоче ділити народ на осіб «свого кола і не свого». Нам треба наполегливості Тараса в обстоюванні людського добра, щастя і справедливості від усіх , хто забирає собі право вирішувати за народ  і його зневажати. Нам конче треба, щоб Шевченкове слово жило у серці кожної людини, щоб Тараса знали і шанували в кожній родині, в кожній оселі, щоб шана була всенародною, щоб усе нам нагадувало Шевченкові слова – знати «чия правда, чия кривда і чиї ми діти».

.

                                          Читайте ж, братія, читайте

                                           Святих пісень його завіт:

                                           Живеє слово полюбіть,

                                           Живої сили набирайтесь,

                                          Не мріте - заживо не мріть!

Так пише у своїй поезії про  Т.Шевченка К.Климкович.

           Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою,  почуттям соціальної та національної справедливості, відданістю правді і свободі. Та чи можливо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил, скільки це коштувало мук та болю,  скільки для цього треба було  прозрінь думки   і висоти духу, знати, що надихало його на  таку творчість,  що викликало таке натхнення? Щоб це уявити потрібно дуже добре знати і Шевченка , і історичну реальність, в якій творив і жив геніальний поет, де він був самим собою, де було місце його життєвої енергії і творчої наснаги, місце душевного спокою.  Таким місцем для нього стала «друга Батьківщина» - Переяславщина. «Мені тепер здається, що й раю  кращого на тім світі не буде, як ті Андруші», - пише  Т.Шевченко  своєму другові А.Козачковському.

           У творчості Т.Шевченка історична тема посідає найважливіше місце. Вже від перших кроків у літературі Шевченко звертається до історичного минулого, теми козацтва – «Тарасова ніч», «Іван  Підкова», «Гайдамаки», «Гамалія». Ця тема звучить і в творах написаних Шевченком на Переяславщині - «Кавказ», «І мертвим і живим», «Холодний яр», «Єретик», «Давидові псалми». У минулому України його приваблювали героїка боротьби народу проти татарських, турецьких і польських поневолювачів, а також козацька вольниця – Запорізька Січ. То ж до козаків та їх нащадків звертається поет своїм «Заповітом» , бо лише вони могли розірвати кайдани ганьби, напоїти ворожою кров’ю нашу землю, лише вони могли створити з племені рабів вільну націю, де була б «своя правда, і сила, і воля».

           Чи не тому то задовго до створення експозиції музею Заповіту Т.Г.Шевченка в Переяславі-Хмельницькому,  в концепції створення Музею    
  червоною ниткою проходить ідея створення експозиції  , де  Переяслав і його історія буде показана   через призму творчості Т.Г.Шевченка. Створюючи музей, науковці прагли  показати  атмосферу старого Переяслава. в якій був написаний геніальний твір «Заповіт», показати Переяслав таким, яким його бачив Шевченко під час перебування у свого друга А.Козачковського.  

           То ж і  перші чотири зали, новоствореного музею Заповіту Т.Г.Шевченка, присвячені історичним подіям Переяслава з ХІУ ст. до    народно-визвольної війни українського народу 1648-1657 років, темі козацьких повстань та їх ватажкам,  гетьману Богдану Хмельницькому.

                        Гомоніла Україна, довго гомоніла,

                        Довго, довго кров степами

                         Текла-червоніла.

                        І день, і ніч ґвалт, гармати,

                        Сумно, страшно, а згадаєш –

                        Серце усміхнеться

                                            (Т.Шевченко «Гайдамаки».Квітень-листопад 1841р.

                                             Сенкт-Петербург).

               Тему «Переяслав -  часів козацької доби» в експозиції перших чотирьох залів музею розкривають унікальні експонати : козацька зброя ХУІІ ст., люльки.,  козацький жупан , картина невідомого художника ХУІІст.    «Козак Мамай», як уособлення   козацької вольності, польсько-шляхетська трофейна зброя ХУІІ ст.- польські рушниці, шаблі, пістолі, шоломи , нагрудна кіраса, польські списи та алебарди,, унікальний експонат – остання сторінка Острозької біблії, надрукована російським першодрукарем Іваном Федоровим в м.Острозі 1581.

               Особливе місце у творчості Т.Шевченка займає  ватажок українського козацтва та гетьман України Богдан Хмельницький.  В експозиції унікальний портрет Богдана Хмельницького невідомого художника ХУІІст. В поемі «Розрита могила» Шевченко називає Богдана Хмельницького  «нерозумним сином» в зв’язку з подіями Переяславської ради.

                          Ой Богдане, Богданочку, якби була знала,

                          У колисці задушила, під серцем приспала.

 У поезії «Якби – то ти, Богдане п’яний», написаній у серпні 1859 р. у Переяславі , Шевченко говорить:

                          Амінь, тобі. Великий муже!

                         Великий славний та не дуже…

                         Якби ти на світ не родився

                         Або в колисці ще упивсь…

                 Та разом з тим  саме  за Богдана Хмельницького Україна почала звучати, як держава, з якою потрібно було рахуватись, до якої з поклоном приїздили посли з Росії . Тому гетьману України Богдану Хмельницькому присвячений  четвертий  зал Музею Заповіту Т.Г.Шевченка в Переяславі. Богданівський зал репрезентований унікальними речами ХУІІст.- бунчуками та булавою – ознаками гетьманської влади, перначами-ознаками влади полковника, відтисками печатки Війська Запорізького часів Богдана Хмельницького, каламарем запоясним – ознакою влади гетьманського писаря Війська Запорізького, поясом козацької старшини, особистою шаблею Богдана Хмельницького, яку подарував гетьману польський король Ян Казимір. На шаблі напис «Богдану Хмельницькому.» і нижче «Те, що ти зробив під Зборовом і Збаражем, те втратив під Берестечком». В експозиції  парадні шаблі особистої охорони, чигиринської гвардії Богдана Хмельницького.

  У другій половині ХУІІст. Переяслав був одним з найбільших економічних, політико-адміністративних і культурних центрів Лівобережної України і центром Переяславського полку. На чолі полку   стояв полковник та полкова старшина. Переяславський полк був одним з найбільших в Україні. Охоплював велику територію і включав 19 сотень. Тарас Шевченко глибоко знав історію Переяславщини. Під час навчання В Петербурзькій академії мистецтв Шевченко - художник працює в техніці акварельного живопису. В 1842 р. він виконав 12 акварельних портретів російських полководців. Портрет Петра І, Суворова і Кутузова    знаходяться в експозиції музею Заповіту Т.Г.Шевченка в Переяславі в  четвертій залі.

Цікава історія написання  «Заповіту». Довгий час вважалось, що Шевченко написав «Заповіт» саме в Переяславі. Насправді ж не будемо лукавити. Написання «Заповіту» було розпочате  трохи раніше у с.В’юнище . А було це так.

Приїхавши вдруге до Переяслава в кінці жовтня 1845 р., Т.Шевченко був дуже хворим. Наприкінці листопада поет поїхав до с. В’юнище у зв’язку з ремонтом будинку Козачковського. Майже місяць жив поет у Степана Никифоровича Самойлова. А наприкінці грудня стан здоров’я хворого різко погіршився. Недуга прикувала його до ліжка. З кожною годиною йому ставало все гірше. Піднялася висока температура. Шевченко почав марити. Наляканий господар закутав поета в кожух і повіз у  Переяслав до лікаря Козачковського.

Коні швидко бігли. Вони вже виїхали на найвище місце – біля Виблої могили, звідки все як на долоні, - і Дніпро, і кручі. Хворий раптом  звівся і жагучими очима оглянув далину.

      Як умру, то поховайте…

      На оцій могилі…

Лікар Козачковський швидко привів хворого до тями. У ніч з 24  на 25 грудня 1845 р. Тарас Григорович підвівся з ліжка і засвітив свічку. Йому було тоді лише 31 рік. Тоді він взяв папір, перо і з під нього з’явились перші слова

      Як умру, то поховайте…

Перед очима постали В’юнище, Трахтемирівські гори, величний  Дніпро, золоті лани і бідні люди…

      Поховайте та вставайте,

      Кайдани порвіте…

      І вражою злою кров’ю

      Волю окропіте.

Завдяки турботам  лікаря Козачковського, Шевченко незабаром одужав і за  завданням Археографічної комісії поїхав до Чернігівщини. А Заповіт пішов межи людей. Його переписували від руки, читали в колі однодумців. Невдовзі полтавський учитель Г.П.Гладкий поклав вірша на музику – і полетіла по світу пісня…

З особливим хвилюванням, трепетом і любов’ю науковцями Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»  створювалась меморіальна   гостьова  кімната, кімната, де були написані Шевченком ці закличні слова.

 Всього  в музеї кілька меморіальних кімнат будинку Козачковських : гостьова - п’ятий зал музею, де зупинявся у друга А.Козачковського Т.Шевченко, бібліотека родини Козачковських - 10 зал, кабінет лікаря А.Й.Козачковського - 11 зал та вітальня будинку А.Й.Качковського - 12 зал.

В меморіальній кімнаті  п’ятого залу музею відтворено інтер’єр гостьової кімнати будинку лікаря А.Й.Козачковського. Під вікном – стіл, на якому автограф рядків «Заповіту», перо, чорнильниця, підсвічники. В кутку кімнати образи, лампадка. Біля столу крісло, стільці , шафа для одягу, поряд ліжко. В такій обстановці середини ХІХ ст. творився великий закличний «Заповіт» - Заповіт Шевченка нащадкам.

 Заповіт великого Шевченка був виконаний повністю. Похований Шевченко в Каневі на Черкащині.

 Поет заповідав:

- «Поховайте мене на могилі» -  означає поверх  кургану (козацької могили і поховання більш давнього часу), яких на Переяславщині багато.

- «Серед степу широкого» - на рівнинній території навколо р. Дніпро.

- «На Вкраїні милій» - означає –на (території України) , в вільній країні, державі милій серцю Тараса.

- «Дніпро, кручі, де реве ревучий» - могутня течія р. Дніпро в  межах центральних областей з високим (правим) берегом, де під Переяславом Дніпро видавав певні звуки -  «ревів». Це характерно лише для цього місця (нині Черкащина). Отже милу Україну Шевченко ідентифікує як мальовничу Київщину, Черкащину. Саме сюди мала бажання повернутись душа поета-Кобзаря.

 Історію знайомства  Тараса Шевченка з лікарем А.Козачковським розповідає 6 зал музею. А.Козачковський випускник  Петербурзької медичної академії працював лікарем на Балтійському флоті і прочитав вірші Т.Шевченка в Альманасі «Ластівка». У той час Т.Шевченко приймав участь в «Переяславському земляцтві» в Петербурзі, де серед його учасників були і друзі  Т.Шевченка -  Зеленський, Алексєєв, Гамалія, що розповідали йому про древній Переяслав. «А який же він, той  стародавній Переяслав? Ось коли буду в Україні, то відвідаю його». Тут же в Петербурзі відбулася і зустріч Т.Шевченка з лікарем А.Козачковським.

У першій половині серпня поштовим шляхом з Лубен через Пирятин поет виїхав до Переяслава.  

У Переяславі поет ходив на ярмарки, слухав пісні кобзаря та лірників. Розмовляв з людьми, читав вірші. Разом з Козачковським    їздив в село Андруші. В експозиції сьомого залу    копії малюнків Шевченка «Андруші» та «Верби в Андрушах». Шевченко змальовував і описував усі архітектурні пам’ятки старого Переяслава: Вознесенський собор. В експозиції музею представлений малюнок Шевченка «Вознесенський собор в Переяславі», Покровський собор, Михайлівська Церква ХУІІст. у тому вигляді , який вона мала у 1749 р.

В Переяславі Шевченко змальовував кам’яний хрест на р.Альта, де було вбито Святого князя Бориса. В експозиції  сьомого залу копії  малюнків Т.Шевченка «Каплиця в Тахтемирові», «У В’юнищах»,  селянський одяг,  світлини тогочасного Переяслава, автографи віршів Шевченка , написаних в Переяславі .

У домі лікаря Шевченко завжди був бажаним гостем.    Козачковський згудує:  «Вранці поет звичайно писав, не відчуваючи потреби бути на сомоті». Вранці до лікаря приходили місцеві жителі  в різних справах. «Шевченко не виходив з кабінету і уважно прислухався до розмов, втручався в них, смішив усіх своїми жартами, сам сміявся. продовжуючи між тим швидко і безупинно писати без  будь-яких поправок». Вечори минали в розмовах іноді до другої  години. Козачковський дивувався різноманітності знань поета, які давали щовечора привід для бесіди. Іноді Шевченко читав Біблію, відзначаючи місця з особливою величчю думки. 

22 листопада 1845р. написано вступ до поеми «Єретик»- послання (присвята) Павлові Шафарику, відомому чеському вченому, професору Празького університету. В кінці листопада, коли Шевченко переїжджає до поміщика С.Самолова він створює ряд поетичних шедеврів: 14 грудня 1845р. він закінчив «І мертвим, і живим…», потім пише «Холодний Яр» (17 грудня).

19 грудня поет пише «Давидові псалми».

20 грудня - «Маленькій Мар’яні».

21 грудня Шевченко написав «Минають дні…»

22 грудня –«Три літа»

25 грудня  в Переяславі Т.Шевченко пише безсмертний «Заповіт»  - вершину своєї творчості.

Т.Шевченко й на засланні не забував про Переяслав.

Другий приїзд Шевченка до Переяслава був  для нього останнім.

            Травень 2008-го… В повітрі п’янкий запах бузку… Біля меморіального будинку лікаря А.Й.Козачковського, що по вул.Шевченка, 8 в Переяславі-Хмельницькому ряд сучасних автобусів-лайнерів.  На будинку пам’ятна дошка з написом «В цьому будинку в 1845 і 1859 році перебував великий поет  українського народу Т.Г.Шевченко. Тут він написав твори «Заповіт», «Кавказ», «Наймичка». Весна… Люди йдуть до Тараса…

Заступник генерального директора

НІЕЗ «Переяслав»                                                            Г.І.Глушко